Йов 27
1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
Και εξηκολούθησεν ο Ιώβ την παραβολήν αυτού και είπε·
2 „ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
Ζη ο Θεός, ο αποβαλών την κρίσιν μου, και ο Παντοδύναμος, ο πικράνας την ψυχήν μου,
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
ότι πάντα τον χρόνον ενόσω η πνοή μου είναι εν εμοί και το πνεύμα του Θεού εις τους μυκτήράς μου,
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
τα χείλη μου δεν θέλουσι λαλήσει αδικίαν και η γλώσσα μου δεν θέλει μελετήσει δόλον.
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
Μη γένοιτο εις εμέ να σας δικαιώσω· έως να εκπνεύσω, δεν θέλω απομακρύνει την ακεραιότητά μου απ' εμού.
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
Θέλω κρατεί την δικαιοσύνην μου και δεν θέλω αφήσει αυτήν· η καρδία μου δεν θέλει με ελέγξει ενόσω ζω.
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
Ο εχθρός μου να ήναι ως ο ασεβής και ο ανιστάμενος κατ' εμού ως ο παράνομος.
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
Διότι τις η ελπίς του υποκριτού, αν και επλεονέκτησεν, όταν ο Θεός αποσπά την ψυχήν αυτού;
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
Άραγε θέλει ακούσει ο Θεός την κραυγήν αυτού, όταν επέλθη επ' αυτόν συμφορά;
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
Θέλει ευφραίνεσθαι εις τον Παντοδύναμον; θέλει επικαλείσθαι τον Θεόν εν παντί καιρώ;
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
θέλω σας διδάξει τι είναι εν τη χειρί του Θεού· ό, τι είναι παρά τω Παντοδυνάμω, δεν θέλω κρύψει αυτό.
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
Ιδού, σεις πάντες είδετε· διά τι λοιπόν είσθε όλως τόσον μάταιοι;
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
Τούτο είναι παρά Θεού η μερίς του ασεβούς ανθρώπου, και η κληρονομία των δυναστών, την οποίαν θέλουσι λάβει παρά του Παντοδυνάμου.
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
Εάν οι υιοί αυτού πολλαπλασιασθώσιν, είναι διά την ρομφαίαν· και οι έκγονοι αυτού δεν θέλουσι χορτασθή άρτον.
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
Οι εναπολειφθέντες αυτού θέλουσι ταφή εν θανάτω· και αι χήραι αυτού δεν θέλουσι κλαύσει.
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
Και αν επισωρεύση αργύριον ως το χώμα και ετοιμάση ιμάτια ως τον πηλόν·
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
δύναται μεν να ετοιμάση, πλην ο δίκαιος θέλει ενδυθή αυτά· και ο αθώος θέλει διαμοιρασθή το αργύριον.
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
Οικοδομεί τον οίκον αυτού ως το σαράκιον, και ως καλύβην, την οποίαν κάμνει ο αγροφύλαξ.
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
Πλαγιάζει πλούσιος, πλην δεν θέλει συναχθή· ανοίγει τους οφθαλμούς αυτού και δεν υπάρχει.
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
Τρόμοι συλλαμβάνουσιν αυτόν ως ύδατα, ανεμοστρόβιλος αρπάζει αυτόν την νύκτα.
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
Σηκόνει αυτόν ανατολικός άνεμος, και υπάγει· και αποσπά αυτόν από του τόπου αυτού.
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
Διότι ο Θεός θέλει ρίψει κατ' αυτού συμφοράς και δεν θέλει φεισθή· από της χειρός αυτού σπεύδει να φύγη.
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
Θέλουσι κροτήσει τας χείρας αυτών επ' αυτόν, και θέλουσι συρίξει αυτόν από του τόπου αυτών.
