Йов 27
1 І Йов далі вів мову свою та й казав:
Job vedblev at fremsætte sit Tankesprog:
2 „ Як живий Бог, — відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогу́тній,
Saa sandt Gud lever, som satte min Ret til Side, den Almægtige, som gjorde mig mod i Hu:
3 і як довго в мені ще душа моя, і дух Божий у ні́здрях моїх, —
Saa længe jeg drager Aande og har Guds Aande i Næsen,
4 неправди уста́ мої не говори́тимуть, а язик мій не скаже ома́ни!
skal mine Læber ej tale Uret, min Tunge ej fare med Svig!
5 Борони мене, Боже, призна́ти вас за справедливих! Доки я не помру́, своєї невинности я не відкину від себе, —
Langt være det fra mig at give jer Ret; til jeg udaander, opgiver jeg ikke min Uskyld.
6 за свою справедливість тримаюся міцно, — й її не пущу́, моє серце не буде ганьби́ти ні о́дного з днів моїх, —
Jeg hævder min Ret, jeg slipper den ikke, ingen af mine Dage piner mit Sind.
7 нехай буде мій ворог — немов той безбожник, а хто повстає проти мене — як кривдник!
Som den gudløse gaa det min Fjende, min Modstander som den lovløse!
8 Яка ж бо наді́я лукавому, коли відірве́, коли ві́зьме Бог душу його?
Thi hvad er den vanhelliges Haab, naar Gud bortskærer og kræver hans Sjæl?
9 Чи Бог ви́слухає його крик, коли при́йде на нього нещастя?
Hører mon Gud hans Skrig, naar Angst kommer over ham?
10 Чи буде втіша́тися він Всемогутнім? Буде кликати Бога за кожного ча́су?
Mon han kan fryde sig over den Almægtige, føjer han ham, naar han paakalder ham?
11 Я вас буду навчати про Божую руку, що є у Всемогутнього — я не сховаю, —
Jeg vil lære jer om Guds Haand, den Almægtiges Tanker dølger jeg ikke;
12 таж самі ви це бачили всі, то чого ж нісені́тниці пле́щете?
se, selv har I alle set det, hvi har I saa tomme Tanker?
13 Така доля люди́ни безбожної, це спа́дщина насильників, що отри́мають від Всемогутнього:
Det er den gudløses Lod fra Gud, Arven, som Voldsmænd faar fra den Almægtige:
14 Як розмно́жаться діти його — то хіба для меча, а наща́дки його не наси́тяться хлібом!
Vokser hans Sønner, er det for Sværdet, hans Afkom mættes ikke med Brød;
15 Позосталих по нім морови́ця сховає, і вдовиці його не заплачуть...
de øvrige bringer Pesten i Graven, deres Enker kan ej holde Klage over dem.
16 Якщо накопи́чить він срібла, немо́в того по́роху, і наготу́є одежі, як глини,
Opdynger han Sølv som Støv og samler sig Klæder som Ler —
17 то він наготу́є, а праведний вдягне, а срі́бло невинний поділить.
han samler, men den retfærdige klæder sig i dem, og Sølvet arver den skyldfri;
18 Він будує свій дім, як та міль, й як той сторож, що ставить собі куреня́,
han bygger sit Hus som en Edderkops, som Hytten, en Vogter gør sig;
19 він лягає багатим, та більше не зробить того: свої очі відкриє — й немає його.
han lægger sig rig, men for sidste Gang, han slaar Øjnene op, og er det ej mer;
20 Страхі́ття дося́гнуть його, мов вода, вночі буря укра́де його,
Rædsler naar ham som Vande, ved Nat river Stormen ham bort;
21 східній вітер його понесе́ — і мине́ться, і бурею схо́пить його з його місця...
løftet af Østenstorm farer han bort, den fejer ham væk fra hans Sted.
22 Оце все Він кине на нього, — і не змилосе́рдиться, і від руки Його мусить той спішно втікати!
Skaanselsløst skyder han paa ham, i Hast maa han fly fra hans Haand;
23 Своїми доло́нями спле́сне над ним, і сви́сне над ним з свого місця.
man klapper i Hænderne mod ham og piber ham bort fra hans Sted!
