Йов 24
1 Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!
Kvi hev’kje Allvald tider set? Kvi ser hans vener ei hans dagar?
2 Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,
Dei fører deildesteinar burt, stel fe og sender det på beite,
3 займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.
tek asnet frå den faderlause; tek kui enkja eig i pant.
4 вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.
Driv fatigfolk frå vegen burt; alt landsens småfolk kryp i skjol;
5 Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.
Lik ville asen fer dei ut til øydemarki med sitt stræv; og veidefang på ville heid er maten borni deira fær.
6 На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
Dei haustar mark ved nattetid, og gudlaus manns vinhage plundrar.
7 на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,
Um natti nakne, utan klæde, dei hev for kulden inkje dekkje.
8 мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.
Dei våte vert av regn på fjell, held seg i bergufs utan livd,
9 Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.
Ein farlaus lyt frå moderbarm ein armings klæde gjeng i pant.
10 Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.
Dei nakne gjeng og klædelause, i hunger dei på kornband dreg.
11 Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!
Dei kreistar olje innum murar, dei persar vin og tyrster lel.
12 Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.
Frå byen høyrest styn av menner, og gjenomstungne skrik um hjelp, men Gud ser ei slik meningsløysa.
13 Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.
Det finst og fiendar åt ljoset; dei kjenner ikkje ljossens vegar og held seg ei på ljossens stigar.
14 На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.
Ved dagsprett mordaren stend upp, slær arm og fatig mann i hel, um natti er han so som tjuven.
15 А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“і засло́ну кладе на обличчя.
Horkaren spæjar etter skyming; han tenkjer: «Inkje auga ser meg.» Sitt andlit gøymer han med maska.
16 Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,
I myrkret bryt dei inn i hus, dei som ved dag seg inne stengjer dei seg inne; av ljoset vil dei ikkje vita.
17 бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.
Myrk natt er morgon for deim alle; for natteskræmslorne dei kjenner.
18 Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.
Snøgt fer han yver vatnet burt, bannstøytt vert jordi hans i landet; til vinberg gjeng han ikkje meir.
Som snøvatn kverv for turk og hite, so gløyper helheim deim som synda. (Sheol h7585)
20 Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
Av moderlivet gløymd han er, og makkar mettar seg på honom; det ingen er som minnest han; so brotsverk brest liksom eit tre.
21 Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.
Han plundra ho som ikkje fødde, som ufør var til barne-eign; mot enkja gjorde han’kje vel.
22 А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!
Men han styd valdsmann med si kraft, og dei fær atter standa upp som hadde mist all von um livet.
23 Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:
Han styd deim so dei liver trygt, hans augo vaktar deira vegar.
24 піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.
Høgt stig dei, brått - dei er’kje meir - dei sig og døyr som alle andre, vert skorne av som aks på strå.
25 Якщо ж ні, то хто зробить мене неправдомо́вцем, а слово моє на марно́ту обе́рне?“
Er det’kje so? Kven legg imot? Kven gjer no mine ord um inkje?»
