Йов 21
1 А Йов відповів та й сказав:
Då svara Job og sagde:
2 „Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
«Å høyr då, høyr på mine ord! Gjev i minsto det til trøyst!
3 Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
Lat meg få lov å tala ut, so kann du spotta etterpå.
4 Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
Klagar eg vel på menneskje? Og hev eg ikkje grunn til harm?
5 Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
Vend dykk til meg, og ottast so; legg handi so på dykkar munn.
6 І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
Eg støkk, når eg det kjem i hug; ei bivring gjenom kroppen gjeng.
7 Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
Kvifor fær dei gudlause liva, auka i magt som åri gjeng?
8 Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
Dei ser si ætt stå fast ikring deim, dei hev sitt avkjøme for augo.
9 Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
I fred stend husi deira trygge, Guds svipa råkar ikkje deim;
10 Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
med heppa parast deira fe, og kyrne kastar aldri kalv.
11 Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
Dei slepper borni ut som lamb, og gutarne i leiken hoppar;
12 Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
Dei syng til trumma og til cither og frygdar seg ved fløyteljod.
I lukka liver dei si tid og fer so brått til helheim ned. (Sheol h7585)
14 А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
Til Gud dei segjer: «Haldt deg burte!» Me vil’kje kjenna dine vegar!
15 Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
Kvi skal me tena den Allsterke? Kva gagnar det å be til honom?»
16 Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
«Dei hev’kje lukka si i handi» - Langt burt frå meg med gudlaus råd!
17 Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
Når sloknar lampa for gudlause? Når kjem ulukka yver deim? Gjev han deim straff i vreidesmod?
18 Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
Fer dei vel burt som strå for vind, lik agner som i stormen fyk?
19 „Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
«Gud gøymer straffi til hans born.» Nei, sjølv skal mannen straffi kjenna!
20 Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
Lat han få sjå sitt eige fall og drikka harm frå den Allsterke!
21 Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
Kva bryr han seg vel um sitt hus, når månadstalet hans er fullt?
22 Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
Vil nokon hjelpa Gud til kunnskap, han som er domar for dei høgste?
23 Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
Den eine døyr på velmagts høgd, fullkomleg trygg og fredeleg;
24 діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
hans fat er fulle utav mjølk, og i hans bein er mergen frisk;
25 А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
den andre døyr so beisk i hug, hev ingenting av lukka smaka.
26 та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
Dei båe vert i moldi lagde, og deira klednad makkar er.
27 Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
Sjå kor eg kjennar dykkar tankar, og dykkar meinkrokar mot meg.
28 Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
De spør: «Kvar er vel stormannshuset? Kvar er det tjeld der gudlause bur?»
29 Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
Hev de’kje høyrt av ferdafolk - de trur vel det som dei fortel -:
30 що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
«Den vonde frå ulukka slepp; han berga vert på vreidedagen.
31 Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
Kven lastar honom for hans ferd? Og straffar honom for hans gjerd?
32 І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
Han vert til gravi båren burt, og ved hans gravhaug held dei vakt.
33 Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
Søtt søv han under torv i dal, og i hans far all verdi fer, som tallause gjekk fyre honom.
34 І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
Det trøystar meg med tome ord; av dykkar svar er sviket att.»
