Йов 21
1 А Йов відповів та й сказав:
A odpovídaje Job, řekl:
2 „Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
Poslouchejte pilně řeči mé, a bude mi to za potěšení od vás.
3 Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
Postrpte mne, abych i já mluvil, a když odmluvím, posmívejž se.
4 Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
Zdaliž já před člověkem naříkám? A poněvadž jest proč, jakž nemá býti ssoužen duch můj?
5 Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
Pohleďte na mne, a užasněte se, a položte prst na ústa.
6 І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
Ano já sám, když rozvažuji své bídy, tedy se děsím, a spopadá tělo mé hrůza.
7 Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
Proč bezbožní živi jsou, k věku starému přicházejí, též i bohatnou?
8 Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
Símě jejich stálé jest před oblíčejem jejich s nimi, a rodina jejich před očima jejich.
9 Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
Domové jejich bezpečni jsou před strachem, aniž metla Boží na nich.
10 Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
Býk jejich připouštín bývá, ale ne na prázdno; kráva jejich rodí, a nepotracuje plodu.
11 Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
Vypouštějí jako stádo maličké své, a synové jejich poskakují.
12 Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
Povyšují hlasu při bubnu a harfě, a veselí se k zvuku muziky.
Tráví v štěstí dny své, a v okamžení do hrobu sstupují. (Sheol h7585)
14 А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
Kteříž říkají Bohu silnému: Odejdi od nás, nebo známosti cest tvých neoblibujeme.
15 Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
Kdo jest Všemohoucí, abychom sloužili jemu? A jaký toho zisk, že bychom se modlili jemu?
16 Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
Ale pohleď, že není v moci jejich štěstí jejich, pročež rada bezbožných vzdálena jest ode mne.
17 Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
Často-liž svíce bezbožných hasne? Přichází-liž na ně bída jejich? Poděluje-liž je bolestmi Bůh v hněvě svém?
18 Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
Bývají-liž jako plevy před větrem, a jako drtiny, kteréž zachvacuje vicher?
19 „Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
Odkládá-liž Bůh synům bezbožníka nepravost jeho? Odplacuje-liž jemu tak, aby to znáti mohl,
20 Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
A aby viděly oči jeho neštěstí jeho, a prchlivost Všemohoucího že by pil?
21 Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
O dům pak jeho po něm jaká jest péče jeho, když počet měsíců jeho bude umenšen?
22 Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
Zdali Boha silného kdo učiti bude umění, kterýž sám vysokosti soudí?
23 Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
Tento umírá v síle dokonalosti své, všelijak bezpečný a pokojný.
24 діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
Prsy jeho plné jsou mléka, a mozk kostí jeho svlažován bývá.
25 А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
Jiný pak umírá v hořkosti ducha, kterýž nikdy nejídal s potěšením.
26 та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
Jednostejně v prachu lehnou, a červy se rozlezou.
27 Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
Aj, známť myšlení vaše, a chytrosti, kteréž proti mně neprávě vymýšlíte.
28 Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
Nebo pravíte: Kde jest dům urozeného? A kde stánek příbytků bezbožných?
29 Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
Což jste se netázali jdoucích cestou? Zkušení-liž aspoň jejich nepovolíte,
30 що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
Že v den neštěstí ochranu mívá bezbožný, v den, pravím, rozhněvání přistřín bývá?
31 Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
Kdo jemu oznámí zjevně cestu jeho? Aneb za to, co činil, kdo jemu odplatí?
32 І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
A však i on k hrobu vyprovozen bude, a tam zůstane.
33 Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
Sladnou jemu hrudy údolí, nadto za sebou všecky lidi táhne, těch pak, kteříž ho předešli, není počtu.
34 І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
Hle, jak vy mne marně troštujete, nebo v odpovědech vašich ne zůstává než faleš.
