Йов 20
1 І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
Då tok Sofar frå Na’ama til ords og sagde:
2 „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
«Difor gjev mine tankar svar, og difor stormar det i meg.
3 Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
Ei skamleg skrapa fær eg høyra, men kloke svar mi ånd gjev meg.
4 Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
Veit du’kje at frå ævords tid, frå mannen fyrst på jord vart sett,
5 то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
ugudlege hev stokkut jubel, vanheilage stuttvarug gleda?
6 Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
Når modet hans til himmels stig, når hovudet mot sky han lyfter,
7 проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
han evig gjeng til grunns som skarnet; «Kvar er han?» spør dei, honom såg.
8 Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
Lik draumen glid han burt og kverv, vert jaga som ei nattesyn.
9 його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
Han burte er for alle augo, hans stad veit ikkje til han meir.
10 Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
Hans born lyt hjelpa fatigfolk; hans hender gjev hans gods attende.
11 Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
Hans bein var full’ av ungdomskraft; men den i moldi ligg med honom.
12 Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
Er i hans munn det vonde søtt, vil han det under tunga gøyma,
13 над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
sparer han det og slepper ikkje, held han det under gomen fast,
14 то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
so vert i kroppen maten hans til orme-eiter i hans buk.
15 Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
Det gods han gløypte, spyr han ut; Gud driv det ut or magen hans.
16 Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
Han orme-eiter i seg saug, og ødle-tunga honom drep.
17 Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
Han fær visst ikkje skoda bekkjer, ei heller flaum av mjølk og honning.
18 Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
Han rikdom vinn, men nyt han ikkje; han samlar gods, men vert’kje glad.
19 Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
Han krasa småfolk, let deim liggja, han rana hus som han ei byggjer.
20 Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
Han kjende ikkje ro inni seg, men med sin skatt han slepp’kje undan.
21 Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
Hans hækna sparer ingen ting; og difor kverv hans lukka burt.
22 за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
I all si ovnøgd lid han naud; kvar armings-hand kjem yver honom.
23 Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
Og til å fylla buken hans han sender vreiden yver honom, let maten sin på honom regna.
24 Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
Og um han frå jarnvåpen flyr, han såra vert frå koparbogen;
25 Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
ut gjenom ryggen pili kjem, den blanke odd ut or hans gall, og dauderædslor fell på honom.
26 При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
Alt myrker gøymt er åt hans skattar, ja, ukveikt eld et honom upp, og øyder all hans eigedom.
27 Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
Himmelen ter hans brotsverk fram, og jordi reiser seg imot han.
28 урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
Hans heime-forråd fer sin veg, renn burt på vreidedagen hans.
29 Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
Slikt etlar Gud til gudlaus mann; det lovar Gud til arv åt honom.»
