Йов 20
1 І відповів нааматянин Цофа́р та й сказав:
Da tok Sofar fra Na'ama til orde og sa:
2 „Тому́ то думки́ мої відповідати мене наверта́ють, і тому́ то в мені цей мій по́спіх!
Derfor legger mine tanker mig svaret i munnen, og derfor stormer det i mig;
3 Соромли́ву нага́ну собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
hånende tilrettevisning må jeg høre, og min ånd gir mig svar ut fra min innsikt.
4 Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи́ люди́на на землі була поста́влена, —
Vet du da ikke at slik har det vært fra evighet, fra den tid mennesker blev satt på jorden,
5 то спів несправедливих короткий, а радість безбожного — тільки на хвилю?
at de ugudeliges jubel er kort, og den gudløses glede bare varer et øieblikk?
6 Якщо піднесе́ться вели́чність його аж до неба, а його голова аж до хмари дося́гне,
Stiger enn hans stolthet til himmelen, og når enn hans hode til skyen,
7 проте́ він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
så går han dog likesom sitt skarn til grunne for evig; de som så ham, spør: Hvor er han?
8 Немов сон улетить — і не зна́йдуть його, мов виді́ння нічне́, він споло́шений буде:
Som en drøm flyr han bort, og ingen finner ham mere; han jages bort som et nattesyn.
9 його бачило око, та бачити більше не бу́де, і вже не побачить його його місце...
Det øie som så ham, ser ham ikke mere, og hans sted skuer ham ikke lenger.
10 Сини його запобіга́тимуть ла́ски в нужде́нних, а ру́ки його позверта́ють маєток його.
Hans barn må søke småfolks yndest, og hans hender må gi hans gods tilbake.
11 Повні кості його молоде́чости, — та до по́роху з ним вона ляже!
Hans ben var fulle av ungdomskraft, men nu ligger den med ham i støvet.
12 Якщо в у́стах його зло солодке, — його він таї́ть під своїм язиком,
Smaker enn det onde søtt i hans munn, skjuler han det under sin tunge,
13 над ним милосе́рдиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах, —
sparer han på det og slipper det ikke, men holder det tilbake under sin gane,
14 то цей хліб в його ну́трощах змі́ниться, — стане він жо́вчю змії́ною в нутрі його́!
så blir dog hans mat omskapt i hans innvoller og blir til ormegift i hans liv.
15 Він маєток чужо́го ковтав, але́ його ви́блює: Бог виганяє його із утро́би його.
Han slukte gods, og han må spy det ut igjen; Gud driver det ut av hans buk.
16 Отру́ту зміїну він сса́тиме, гадю́чий язик його вб'є!
Ormegift må han innsuge; huggormens tunge dreper ham.
17 Він річко́вих джере́л не побачить, струмків меду та молока.
Han skal ikke få se bekker, elver av honning og elver av melk.
18 Позверта́є він працю чужу, і її не ковтне́, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде.
Han må gi tilbake det han har tjent, og får ikke nyte det; meget gods har han vunnet, men han får liten glede av det.
19 Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
For han knuste småfolk og lot dem ligge der; han rante hus til sig, men får ikke bygge dem om;
20 Бо споко́ю не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
han kjente aldri ro i sitt indre; han skal ikke slippe unda med sine skatter.
21 Немає останку з обжи́рства його, тому нетрива́ле добро його все:
Det var intet som undgikk hans grådighet; derfor varer ikke hans lykke.
22 за по́вні достатку його буде тісно йому́, рука кожного скри́вдженого при́йде на нього!
Midt i hans rikdom blir det trangt for ham; hver nødlidende vender sin hånd mot ham.
23 Хай напо́внена буде утро́ба його, та пошле Він на нього жар гніву Свого, і бу́де дощи́ти на нього неду́гами його.
For å fylle hans buk sender Gud sin brennende vrede mot ham og lar sin mat regne på ham.
24 Він бу́де втікати від зброї залізної, — та прони́же його мідний лук.
Flykter han for våben av jern, så gjennemborer en bue av kobber ham.
25 Він стане меча́ витягати, і вийде він із тіла, та держа́к його вийде із жо́вчі його, і пере́страх на нього впаде́!
Når han så drar pilen ut av sin rygg, og den lynende odd kommer frem av hans galle, da faller dødsredsler over ham.
26 При ска́рбах його всі нещастя захо́вані, його буде же́рти огонь не роздму́хуваний, позостале в наметі його буде знищене.
Alt mørke er opspart for hans vel gjemte skatter; en ild som intet menneske puster til, fortærer ham; den eter det som er igjen i hans telt.
27 Небо відкриє його беззаконня, а земля проти нього повстане, —
Himmelen åpenbarer hans misgjerning, og jorden reiser sig mot ham.
28 урожай його дому втече, розпливеться в день гніву Його.
Det han har samlet i sitt hus, føres bort, det skylles bort på Guds vredes dag.
29 Оце доля від Бога люди́ні безбожній, і спа́дщина, обі́цяна Богом для неї!“
Dette er den lodd som et ugudelig menneske får av Gud, den arv som er tilkjent ham av den Allmektige.
