Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Аюп җававән мундақ деди: —
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
«Силәр қачанғичә җенимни азаплимақчисиләр, Қачанғичә мени сөз билән әзмәкчисиләр?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Силәр мени он қетим харлидиңлар; Маңа увал қилишқа номус қилмайсиләр.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Әгәр мениң сәһвәнлигим болса, Мән әнди униң [дәрдини] тартимән.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Әгәр силәр мениңдин үстүнлүк талашмақчи болсаңлар, Йүзүм алдида шәрм-һаяни көрситип мени әйиплимәкчи болсаңлар,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Әнди билип қоюңларки, маңа увал қилған Тәңри екән, У тори билән мени чирмаштуруп тартти;
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Қара, мән налә-пәряд көтирип «Зораванлиқ!» дәп вақираймән, Бирақ һеч ким аңлимайду; Мән вақираймән, бирақ маңа адаләт кәлмәйду.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
У йолумни мени өтүвалмисун дәп чит билән тосуп қойди, Қәдәмлиримгә қараңғулуқ салди.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
У мәндин шан-шәривимни мәһрум қилди, Бешимдин таҗни тартивалди.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
У маңа һәр тәрәптин бузғунчилиқ қиливатиду, мән түгәштим; Үмүтүмни У дәрәқни юлғандәк жулувалди.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Ғәзивини маңа қаритип қозғиди, Мени Өз дүшмәнлиридин һесаплиди.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Униң қошунлири сәп түзүп атланди, Пәләмпәйлирини ясап маңа һуҗум қилди, Улар чедиримни қоршавға елип баргаһ тикивалди.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
У қериндашлиримни мәндин нери қилди, Тонушлиримниң меһрини мәндин үзди.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Туққанлирим мәндин ятлишип кәтти, Дост-бурадәрлирим мени унутти.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Өйүмдә турған мусапирлар, һәтта дедәклиримму мени ят адәм дәп һесаплайду; Уларниң нәзиридә мән мусапир болуп қалдим.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Мән чакиримни чақирсам, у маңа җавап бәрмәйду; Шуңа мән униңға ағзим билән йелинишим керәк.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Тиниқимдин аялимниң қусқуси келиду, Ака-укилирим сесиқлиғимдин бизар.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Һәтта кичик балилар мени кәмситиду; Орнумдин турмақчи болсам, улар мени һақарәтләйду.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Мениң сирдаш достлиримниң һәммиси мәндин нәпрәтлиниду, Мән сөйгәнләр мәндин йүз өриди.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Әт-терилирим устиханлиримға чаплишип туриду, Җеним қил үстидә қалди.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Аһ, достлирим, маңа ичиңлар ағрисун, ичиңлар ағрисун! Чүнки Тәңриниң қоли маңа келип тәгди.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Силәр немишкә Тәңридәк маңа зиянкәшлик қилисиләр? Силәр немишкә әтлиримгә шунчә тоймайсиләр!
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Аһ, мениң сөзлирим йезилсиди! Улар бир язмиға пүтүклүк болған болатти!
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
Улар төмүр қәләм билән қоғушун ичигә йезилсиди! Әбәдил-әбәт таш үстигә оюп пүтүлгән болатти!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Бирақ мән шуни билимәнки, өзүмниң Һәмҗәмәт-Қутқузғучим һаяттур, У ахирәт күнидә йәр йүзидә туруп туриду!
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Һәм мениң бу терә-әтлирим бузулғандин кейин, Мән йәнила тенимдә туруп Тәңрини көримән!
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Уни өзүмла әйни һалда көримән, Башқа адәмниң әмәс, бәлки өзүмниң көзи билән қараймән; Аһ, қәлбим буниңға шунчә интизардур!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Әгәр силәр: «Ишниң йилтизи униңдидур, Уни қандақ қилип қистап қоғливетәләймиз?!» — десәңлар,
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Әнди өзүңлар қиличтин қорққиниңлар түзүк! Чүнки [Худаниң] ғәзиви қилич җазасини елип келиду, Шуниң билән силәр [Худаниң] сотиниң қуруқ гәп әмәслигини билисиләр».
