Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Job svarade, och sade:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Hvi plågen I dock mina själ, och döfven mig neder med ordom?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
I hafven nu i tio gångor hädat mig, och I skämmen eder intet, att I så omdrifven mig.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Far jag vill, så far jag mig vill.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Men I upphäfven eder sannerliga emot mig, och straffen mig till min smälek.
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Märker dock en gång, att Gud gör mig orätt, och hafver invefvat mig uti sin garn.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Si, om jag än ropar öfver öfvervåld, så varder jag dock intet hörd; jag ropar, och här är ingen rätt.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Han hafver igentäppt min väg, att jag icke kan gå der fram; och hafver satt mörker uppå min stig.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Han hafver utuklädt mig mina äro, och tagit kronona utaf mitt hufvud.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Han hafver sönderbråkat mig allt omkring, och låter mig gå; och hafver uppryckt mitt hopp såsom ett trä.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Hans vrede hafver förgrymmat sig öfver mig, och han håller mig för sin fienda.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Hans krigsmän äro tillika komne, och hafva lagt sin väg öfver mig; och hafva lägrat sig allt omkring mina hyddo.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Han hafver låtit komma mina bröder långt ifrå mig, och mine kände vänner äro mig främmande vordne.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Mine näste hafva unddragit sig, och mine vänner hafva förgätit mig.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Mitt husfolk och mina tjensteqvinnor hålla mig för främmande; jag är vorden okänd för deras ögon.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Jag ropade min tjenare, och han svarade mig intet; jag måste bedja honom med min egen mun.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Min hustru stygges vid min anda; jag måste knekta mins lifs barn.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Förakta också mig de unga barn; om jag uppreser mig, så tala de emot mig.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Alle mine trogne vänner hafva styggelse vid mig, och de jag kär hade, hafva vändt sig emot mig.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Min ben låda vid min hud och kött; jag kan med hudene icke skyla mina tänder.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Förbarmer eder öfver mig; förbarmer eder öfver mig, ju I mine vänner; ty Guds hand hafver kommit vid mig.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Hvi förföljen I mig såväl som Gud, och kunnen af mitt kött icke mätte varda?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Ack! att mitt tal måtte skrifvet varda; ack! att det måtte uti en bok satt varda;
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
Med en jernstyl ingrafvet uti bly; och till en evig åminnelse hugget i sten:
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Jag vet att min Förlossare lefver; och han skall på sistone uppväcka mig af jordene;
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Och jag skall sedan med desso mine hud omklädd varda, och skall i mitt kött få se Gud.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Honom skall jag mig se, och min ögon skola skåda honom, och ingen annan. Mine njurar äro upptärde uti mino sköte;
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Ty I sägen: Huru skole vi förfölja honom, och finna en sak emot honom?
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Frukter eder för svärdet; förty svärdet är en hämnd öfver missgerningar; på det I veta mågen, att näpst är till.
