Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
И отвечал Иов и сказал:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
доколе будете мучить душу мою и терзать меня речами?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Вот, уже раз десять вы срамили меня и не стыдитесь теснить меня.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Если я и действительно погрешил, то погрешность моя при мне остается.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Если же вы хотите повеличаться надо мною и упрекнуть меня позором моим,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
то знайте, что Бог ниспроверг меня и обложил меня Своею сетью.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Вот, я кричу: обида! и никто не слушает; вопию, и нет суда.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Он преградил мне дорогу, и не могу пройти, и на стези мои положил тьму.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Совлек с меня славу мою и снял венец с головы моей.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Кругом разорил меня, и я отхожу; и, как дерево, Он исторг надежду мою.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Воспылал на меня гневом Своим и считает меня между врагами Своими.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Полки Его пришли вместе и направили путь свой ко мне и расположились вокруг шатра моего.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Братьев моих Он удалил от меня, и знающие меня чуждаются меня.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Покинули меня близкие мои, и знакомые мои забыли меня.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Пришлые в доме моем и служанки мои чужим считают меня; посторонним стал я в глазах их.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Зову слугу моего, и он не откликается; устами моими я должен умолять его.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Дыхание мое опротивело жене моей, и я должен умолять ее ради детей чрева моего.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Даже малые дети презирают меня: поднимаюсь, и они издеваются надо мною.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Гнушаются мною все наперсники мои, и те, которых я любил, обратились против меня.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Кости мои прилипли к коже моей и плоти моей, и я остался только с кожею около зубов моих.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Помилуйте меня, помилуйте меня вы, друзья мои, ибо рука Божия коснулась меня.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Зачем и вы преследуете меня, как Бог, и плотью моею не можете насытиться?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
О, если бы записаны были слова мои! Если бы начертаны были они в книге
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
резцом железным с оловом, - на вечное время на камне вырезаны были!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
А я знаю, Искупитель мой жив, и Он в последний день восставит из праха распадающуюся кожу мою сию,
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
и я во плоти моей узрю Бога.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Я узрю Его сам; мои глаза, не глаза другого, увидят Его. Истаивает сердце мое в груди моей!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Вам надлежало бы сказать: зачем мы преследуем его? Как будто корень зла найден во мне.
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Убойтесь меча, ибо меч есть отмститель неправды, и знайте, что есть суд.
