Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Respondeu porém Job, e disse:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Até quando entristecereis a minha alma, e me quebrantareis com palavras?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Já dez vezes me envergonhastes; vergonha não tendes: contra mim vos endureceis.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Embora haja eu, na verdade, errado, comigo ficará o meu erro.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Se deveras vos levantais contra mim, e me arguis com o meu opróbrio,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Sabei agora que Deus é o que me transtornou, e com a sua rede me cercou.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Eis que clamo: violência; porém não sou ouvido; grito: socorro; porém não há justiça.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
O meu caminho entrincheirou, e já não posso passar, e nas minhas veredas pôs trevas.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Da minha honra me despojou; e tirou-me a coroa da minha cabeça.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Derribou-me ele em roda, e eu me vou, e arrancou a minha esperança, como a uma árvore.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
E fez inflamar contrar mim a sua ira, e me reputou para consigo, como a seus inimigos.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Juntas vieram as suas tropas, e prepararam contra mim o seu caminho, e se acamparam ao redor da minha tenda.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Pôs longe de mim a meus irmãos, e os que me conhecem deveras me estranharam.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Os meus parentes me deixaram, e os meus conhecidos se esqueceram de mim.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Os meus domésticos e as minhas servas me reputaram como um estranho, e vim a ser um estrangeiro aos seus olhos.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Chamei a meu criado, e ele me não respondeu, suplicando-lhe eu por minha própria boca.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
O meu bafo se fez estranho a minha mulher, e eu a suplico pelos filhos do meu corpo.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Até os rapazes me desprezam, e, levantando-me eu, falam contra mim.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Todos os homens do meu secreto conselho me abominam, e até os que eu amava se tornaram contra mim.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Os meus ossos se apegaram à minha pele e à minha carne, e escapei só com a pele dos meus dentes.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Compadecei-vos de mim, amigos meus, compadecei-vos de mim, porque a mão de Deus me tocou.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Porque me perseguis assim como Deus, e da minha carne vos não fartais?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Quem me dera agora, que as minhas palavras se escrevessem! quem me dera, que se gravassem num livro!
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
E que, com pena de ferro, e com chumbo, para sempre fossem esculpidas na rocha!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Porque eu sei que o meu redentor vive, e que estará em pé no derradeiro dia sobre o pó.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
E depois de roída a minha pele, contudo desde a minha carne verei a Deus,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
A quem eu verei por mim mesmo, e os meus olhos o verão, e não outro: e por isso os meus rins se consomem no meu seio.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Na verdade, que devieis dizer: Porque o perseguimos? Pois a raiz da acusação se acha em mim.
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Temei vós mesmos a espada; porque o furor traz os castigos da espada, para saberdes que haverá um juízo.
