Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Då svara Job og sagde:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
«Kor lenge vil mi sjel de harma og krasa meg med dykkar ord?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Ti gonger hev de no meg spotta; de skjemmest ei å krenkja meg.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Hev eg i røyndi mistak gjort, dei mistak er mi eigi sak.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Vil de dykk briska imot meg, som um eg lid mi skam med rette?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Hugs på at Gud hev bøygt meg ned og spana kringum meg sitt garn.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Eg ropar: «Vald!» - men eg fær’kje svar; eg ropar: «Hjelp!» men fær’kje rett.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Han stengjer vegen for min fot, og myrker legg han på min stig.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Min heidersklædnad drog han av; han frå mitt hovud kransen tok.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Mi vern han braut, so eg gjekk under, mi von sleit han lik treet upp.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Hans vreide logar meg imot, og for ein fiend’ held han meg.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Hans skarar stemner fram mot meg; dei brøyter seg ein veg mot meg og lægrar seg kring tjeldet mitt.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Han dreiv ifrå meg mine frendar, og kjenningar vart framande.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Skyldfolki held seg burte frå meg, husvenerne hev gløymt meg burt.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
For hjon og tenar er eg framand; dei held meg for ein ukjend mann.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Ei svarar drengen på mitt rop. Eg må med munnen tigga honom;
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
min ande byd imot for kona, eg tevjar ilt for mine sambrør.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Jamvel smågutar spottar meg, når eg stend upp, dei talar mot meg.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Dei styggjest for meg mine vener, og dei eg elska, snur seg mot meg.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Min kropp er berre skin og bein, snaudt hev eg endå tannkjøt att.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Hav medynk, medynk, mine vener! Gud hev meg råka med si hand.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Kvifor skal de som Gud meg jaga, og vert ei mette av mitt kjøt?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Å, gjev at mine ord vart skrivne, og i ei bok vart rita inn,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
ja, vart med jarnmeitel og bly for ævleg tid i berget hogne!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Eg veit at min utløysar liver, til sist han yver moldi kjem.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Og når mi hud er øydelagd, ut frå mitt kjøt då ser eg Gud,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
eg honom ser som venen min, mitt auga ser det, ingen framand! Å, nyro lengtar i mitt liv!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
De segjer: «Me vil jaga honom!» - som um orsaki låg hjå meg!
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Men de lyt agta dykk for sverdet; for vreide vert ved sverdet straffa. Og de skal vita: domen kjem.»
