Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Bet Ījabs atbildēja un sacīja:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Cik ilgi jūs manu dvēseli bēdināsiet un mani mocīsiet ar vārdiem?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Jūs gan desmitkārt mani likuši kaunā un nekaunaties mani tā nomākt.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Un ja es tiešām esmu maldījies, tad tā maldīšanās ir mana.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Vai tad jums tiešām tā bija lielīties pret mani un pierādīt manu kaunu?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Ņemiet jel vērā, kā Dievs mani lauzis un mani apvaldzinājis ar Savu tīklu.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Redzi, es brēcu par varas darbu, bet man neatbild; es kliedzu pēc palīga, bet tiesas nav.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Manam ceļam Viņš licis šķēršļus, ka netieku uz priekšu, un uz manām tekām Viņš licis tumsību.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Manu godu Viņš man novilcis un atņēmis manas galvas kroni.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Viņš mani nopostījis visapkārt, ka eju bojā, un manu cerību Viņš izsakņojis kā koku.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Viņš iededzinājis Savu bardzību pret mani un mani tur kā Savu ienaidnieku.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Viņa kara spēki sanākuši kopā un pret mani taisījuši savu ceļu un apmetuši lēģeri ap manu dzīvokli.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Manus brāļus viņš atšķīris tālu no manis, un mani draugi man palikuši visai sveši.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Mani tuvinieki atstājās, un mani draugi mani aizmirst.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Mana saime un manas kalpones tur mani par svešinieku, un es esmu kā svešs viņu acīs.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Es saucu savu kalpu, bet tas neatbild, tas man mīļi jālūdzās ar savu muti.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Mana dvaša riebj manai sievai, un mana smaka manas mātes bērniem.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Pat puikas mani nicina; kad es ceļos, tad tie man runā pretim.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Visi mani uzticamie draugi mani tur par negantību, un ko es mīlējis, tie ir griezušies pret mani.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Mani kauli līp pie manas ādas un pie manas miesas, un maniem zobiem āda vien atliek.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Apžēlojaties par mani, apžēlojaties par mani, mani draugi! Jo Dieva roka mani aizskārusi.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Kāpēc jūs mani vajājat, kā tas stiprais Dievs, un no manas miesas nevarat pieēsties?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Ak kaut mani vārdi taptu sarakstīti, ak kaut tie taptu iezīmēti grāmatā!
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
Kaut tie ar dzelzs kaltu un svinu par mūžīgu piemiņu taptu iecirsti akmenī.
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Bet es zinu, ka mans Pestītājs dzīvs, un pēcgalā Viņš celsies pār pīšļiem.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Un kad mana āda, kas tā sasista, vairs nebūs, tad vaļā no savas miesas es skatīšu Dievu.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Tiešām, es Viņu sev skatīšu, un manas acis Viņu redzēs, un nebūs svešs. - Mana sirds iekš manis ilgojās.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Kad jūs sakāt: Kā mēs to vajāsim? Un ka tā vaina pie manis atrasta:
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Tad bīstaties no zobena; jo zobens ir tā bardzība par noziegumiem, lai jūs atzīstat, ka ir sodība.
