Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Respondens autem Iob, dixit:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Usquequo affligitis animam meam, et atteritis me sermonibus?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
En, decies confunditis me, et non erubescitis opprimentes me.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Nempe, et si ignoravi, mecum erit ignorantia mea.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
At vos contra me erigimini, et arguitis me opprobriis meis.
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Saltem nunc intelligite quia Deus non aequo iudicio afflixerit me, et flagellis suis me cinxerit.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Ecce clamabo vim patiens, et nemo audiet: vociferabor, et non est qui iudicet.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Semitam meam circumsepsit, et transire non possum, et in calle meo tenebras posuit.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Spoliavit me gloria mea, et abstulit coronam de capite meo.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Destruxit me undique, et pereo, et quasi evulsae arbori abstulit spem meam.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Iratus est contra me furor eius, et sic me habuit quasi hostem suum.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Simul venerunt latrones eius, et fecerunt sibi viam per me, et obsederunt in gyro tabernaculum meum.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Fratres meos longe fecit a me, et noti mei quasi alieni recesserunt a me.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Dereliquerunt me propinqui mei: et qui me noverant, obliti sunt mei.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Inquilini domus meae, et ancillae meae sicut alienum habuerunt me, et quasi peregrinus fui in oculis eorum.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Servum meum vocavi, et non respondit, ore proprio deprecabar illum.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Halitum meum exhorruit uxor mea, et orabam filios uteri mei.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Stulti quoque despiciebant me, et cum ab eis recessissem, detrahebant mihi.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Abominati sunt me quondam consiliarii mei: et quem maxime diligebam, aversatus est me.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Pelli meae, consumptis carnibus, adhaesit os meum, et derelicta sunt tantummodo labia circa dentes meos.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Miseremini mei, miseremini mei, saltem vos amici mei, quia manus Domini tetigit me.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Quare persequimini me sicut Deus, et carnibus meis saturamini?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Quis mihi tribuat ut scribantur sermones mei? quis mihi det ut exarentur in libro
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
stylo ferreo, et plumbi lamina, vel celte sculpantur in silice?
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Scio enim quod Redemptor meus vivit, et in novissimo die de terra surrecturus sum:
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Et rursum circumdabor pelle mea, et in carne mea videbo Deum Salvatorem meum.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Quem visurus sum ego ipse, et oculi mei conspecturi sunt, et non alius: reposita est haec spes mea in sinu meo.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Quare ergo nunc dicitis: Persequamur eum, et radicem verbi inveniamus contra eum?
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Fugite ergo a facie gladii, quoniam ultor iniquitatum gladius est: et scitote esse iudicium.
