Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Da antwortete Hiob folgendermaßen:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
»Wie lange wollt ihr mein Herz noch betrüben und mich mit Reden martern?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Schon zehnmal habt ihr mich geschmäht; ihr schämt euch nicht, mir wehzutun!
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Und hätte ich mich wirklich verfehlt, so wäre doch meine Verfehlung meine eigene Sache.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Wollt ihr wirklich gegen mich großtun, so erbringt mir den Beweis für das mich Beschämende!
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Erkennt doch, daß Gott mir unrecht getan und mich mit seinem Fangnetz rings umgarnt hat!«
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
»Seht: schreie ich über Gewalttat, so finde ich keine Erhörung; rufe ich um Hilfe, so gibt es keinen Rechtsspruch.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Den Weg hat er mir vermauert, so daß ich nicht weiterschreiten kann, und über meine Pfade hat er Finsternis ausgebreitet.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Meiner Ehre hat er mich entkleidet und die Krone mir vom Haupte weggenommen.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Er hat mich niedergerissen um und um, so daß es aus mit mir ist, und hat meine Hoffnung ausgerissen wie einen Baum.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Er hat seinen Zorn gegen mich lodern lassen und mich seinen Feinden gleichgeachtet.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Allzumal sind seine Kriegerscharen herangerückt, haben sich einen Weg zum Angriff gegen mich aufgeschüttet und sich rings um mein Zelt her gelagert.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Meine Brüder haben sich fern von mir gehalten, und meine Bekannten sind mir ganz entfremdet;
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
meine Verwandten bleiben weg, und meine vertrauten Freunde haben mich vergessen;
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
meine Hausgenossen und selbst meine Mägde sehen in mir einen Fremden: ein Unbekannter bin ich in ihren Augen geworden.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Rufe ich meinen Knecht, so antwortet er mir nicht: ich muß ihn anflehen und ihm gute Worte geben.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Mein Atem ist meinem Weibe zuwider und mein übler Geruch meinen leiblichen Brüdern.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Selbst die Buben mißachten mich: mache ich (vergebliche) Versuche zum Aufstehen, so verspotten sie mich.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Allen meinen Vertrauten ekelt vor mir, und die ich liebgehabt habe, stehen mir feindlich gegenüber.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
An meiner Haut und meinem Fleisch kleben meine Knochen, und von meinen Zähnen habe ich nur die Haut übrigbehalten.«
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
»Habt Mitleid, habt Mitleid mit mir, ihr meine Freunde! Denn Gottes Hand hat mich schwer getroffen.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Warum verfolgt ihr mich ebenso wie Gott und werdet nicht satt, mich zu zerfleischen?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
O daß doch meine Worte aufgeschrieben, o daß sie in ein Buch eingetragen würden,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
mit eisernem Griffel in Blei eingegraben, auf ewig in den Felsen eingehauen würden!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Ich aber, ich weiß, daß mein Löser lebt und als letzter auf dem Staube auftreten wird;
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
und danach werde ich, mag jetzt auch meine Haut so ganz zerfetzt und ich meines Fleisches ledig sein, Gott schauen,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
den ich schauen werde mir zum Heil und den meine Augen sehen werden, und zwar nicht mehr als einen Entfremdeten, ihn, um den sich mir das Herz in der Brust abgehärmt hat.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Wenn ihr aber sagt: ›Wie wollen wir ihn verfolgen!‹ und ›der letzte Grund der Sache sei in mir selbst zu finden‹,
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
so fürchtet euch vor dem Schwert – denn derartige Verschuldungen verdienen die Strafe des Schwertes –, damit ihr erkennt, daß es noch ein Gericht gibt!«
