Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Hiob antwortete und sprach:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Wie lange wollt ihr mich kränken und mich mit Reden zermalmen?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Schon zehnmal nun beschimpftet ihr mich und schämt euch nicht, mich zu mißhandeln!
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Und habe ich auch wirklich mich vergangen, so bleibt doch mein Fehltritt mir allein bewußt.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Wollt ihr euch wirklich über mich erheben, so bringt mir den Beweis für meine Schande!
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Erkennet doch, daß Gott mich gebeugt und mich mit seinem Netz umzingelt hat.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Fürwahr, ich schreie “Gewalt!” und finde keine Erhörung; ich rufe um Hilfe, doch da giebt's kein Recht.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Meinen Weg hat er vermauert, daß ich nicht hinüber kann, und über meine Pfade breitet er Finsternis.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Meiner Ehre hat er mich entkleidet und mir die Krone vom Haupte genommen.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Er wirft mich nieder ringsum, daß ich dahinfahre, und reißt gleich einem Baume meine Hoffnung aus.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Er läßt seinen Zorn wider mich entbrennen und achtet mich seinen Feinden gleich.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Allzumal rücken seine Scharen heran, schütten ihren Weg wider mich auf und lagern sich rings um mein Zelt.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Meine Brüder hat er von mir entfernt, und meine Freunde sind mir ganz entfremdet.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Meine Verwandten bleiben aus, und meine Bekannten haben mich vergessen.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Die Genossen meines Hauses und meine Mägde achten mich für einen Fremden, zum Ausländer ward ich in ihren Augen.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Rufe ich meinen Sklaven, so antwortet er nicht, mit meinem Munde muß ich zu ihm flehen.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Mein Atem ist zuwider meinem Weibe, und mein Gestank meinen leiblichen Brüdern.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Selbst die Kleinen verachten mich; will ich aufstehn, verspotten sie mich.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Alle meine Vertrauten verabscheuen mich, und die ich liebte, haben sich gegen mich gekehrt.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
An meiner Haut und meinem Fleisch klebt mein Gebein, und nur mit meiner Zähne Haut bin ich entronnen.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Erbarmt euch mein, erbarmt euch mein, ihr meine Freunde, denn Gottes Hand hat mich getroffen!
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Warum verfolgt ihr mich wie Gott und werdet nicht satt, mich zu zerfleischen?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Ach, daß doch meine Worte aufgeschrieben, auf eine Tafel eingezeichnet würden,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
mit Eisengriffel und Blei, für ewig in den Fels gehauen!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Ich aber weiß, daß mein Erlöser lebt, und als letzter wird er auf dem Staube sich erheben.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Und nachdem meine Haut also zerschlagen ist, und ledig meines Fleisches werde ich Gott schauen!
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Ich werde ihn schauen mir zum Heil; ja, meine Augen sehen ihn, und nicht als Gegner: mein Herz verzehrt sich in meiner Brust!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Wenn ihr nun sagt: “Wie wollen wir ihn verfolgen!” und in mir sei der Sache Grund zu finden,
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
so fürchtet euch vor dem Schwert - denn das sind Schwertesverschuldungen! - damit ihr erkennet, daß es ein Gericht giebt.
