Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Und Hiob antwortete und sprach:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Wie lange wollt ihr meine Seele plagen und mich mit Worten zermalmen?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Schon zehnmal ist es, daß ihr mich geschmäht habt; ihr schämet euch nicht, mich zu verletzen. [O. mich in Staunen zu versetzen]
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Und habe ich auch wirklich geirrt, so bleibt doch mein Irrtum [O. gefehlt meine Verfehlung] bei mir.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Wenn ihr wirklich wider mich großtun wollt, und wider mich dartun meine Schmach,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
so wisset denn, daß Gott mich in meinem Rechte gebeugt und mich umstellt hat mit seinem Netze.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Siehe, ich schreie über Gewalttat, und werde nicht erhört; ich rufe um Hülfe, und da ist kein Recht.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Er hat meinen Weg verzäunt, daß ich nicht hinüber kann, und auf meine Pfade legte er Finsternis.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Meine Ehre hat er mir ausgezogen, und weggenommen die Krone meines Hauptes.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Er hat mich niedergerissen ringsum, so daß ich vergehe, und hat meine Hoffnung ausgerissen wie einen Baum.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Und seinen Zorn ließ er wider mich entbrennen, und achtete mich seinen Feinden gleich.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Allzumal kamen seine Scharen und bahnten ihren Weg [Eig. schütteten ihre Straße auf] wider mich, und lagerten sich rings um mein Zelt.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Meine Brüder hat er von mir entfernt, und meine Bekannten sind mir ganz entfremdet.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Meine Verwandten bleiben aus, und meine Vertrauten haben mich vergessen.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Meine Hausgenossen und meine Mägde achten mich für einen Fremden; ein Ausländer bin ich in ihren Augen geworden.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Meinem Knechte rufe ich, und er antwortet nicht; mit meinem Munde muß ich zu ihm flehen.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Mein Atem ist meinem Weibe zuwider, und mein übler Geruch den Kindern meiner Mutter. [W. meines Mutterschoßes]
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Selbst Buben verachten mich; will ich aufstehen, so reden sie über mich.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Alle meine Vertrauten [Eig. Leute meines vertrauten Umgangs] verabscheuen mich, und die ich liebte, haben sich gegen mich gekehrt.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Mein Gebein klebt an meiner Haut und an meinem Fleische, und nur mit der Haut meiner Zähne bin ich entronnen.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Erbarmet euch meiner, erbarmet euch meiner, ihr meine Freunde! denn die Hand Gottes hat mich angetastet.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Warum verfolget ihr mich wie Gott [El, ] und werdet meines Fleisches nicht satt?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
O daß doch meine Worte aufgeschrieben würden! o daß sie in ein Buch gezeichnet würden,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
mit eisernem Griffel und Blei in den Felsen eingehauen auf ewig!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Und ich, ich weiß, daß mein Erlöser lebt, und als der Letzte wird er auf der Erde stehen; [O. sich erheben, auftreten]
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
und ist nach meiner Haut dieses da zerstört, so werde [O. und nach meiner Haut, die also zerstört ist, werde usw.] ich aus meinem Fleische Gott anschauen,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
welchen ich selbst mir [Eig. für mich [zu meinen Gunsten]] anschauen, und den meine Augen sehen werden, und kein anderer: meine Nieren verschmachten in meinem Innern. -
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Wenn ihr saget: Wie wollen wir ihn verfolgen? und daß die Wurzel der Sache in mir sich befinde,
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
so fürchtet euch vor dem Schwerte! Denn das Schwert ist der Grimm über die Missetaten; [So mit geringer Textänderung] auf daß ihr wisset, daß ein Gericht ist.
