Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Alors Job prit la parole, et dit:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Jusques à quand affligerez-vous mon âme, et m'accablerez-vous de paroles?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Voilà déjà dix fois que vous m'outragez: vous n'avez pas honte de me maltraiter?
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Vraiment si j'ai failli, ma faute demeure avec moi.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Si vraiment vous vous élevez contre moi, si vous me reprochez l'opprobre où je me trouve,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Sachez donc que c'est Dieu qui m'a fait tort, et qui a tendu ses filets autour de moi.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Voici, je crie à la violence, et on ne me répond pas; je crie au secours, et il n'y a point de justice!
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Il a fermé mon chemin, et je ne puis passer; il a mis des ténèbres sur mes sentiers.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Il m'a dépouillé de ma gloire; il a ôté la couronne de ma tête.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Il m'a détruit de tous côtés, et je m'en vais; il a arraché, comme un arbre, mon espérance.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Il a allumé sa colère contre moi, et il m'a tenu pour l'un de ses ennemis.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Ses troupes sont venues en-semble; elles ont dressé contre moi leurs chaussées, et se sont campées autour de ma tente.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Il a éloigné de moi mes frères, et ceux qui me connaissaient se sont écartés comme des étrangers;
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Mes proches m'ont abandonné, et mes connaissances m'ont oublié.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Les hôtes de ma maison et mes servantes m'ont traité comme un étranger; je suis devenu un inconnu pour eux.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
J'ai appelé mon serviteur, il ne m'a pas répondu; de ma propre bouche, j'ai dû le supplier.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Mon haleine est insupportable à ma femme, et ma prière aux fils de ma mère.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Les petits enfants eux-mêmes me méprisent: si je veux me lever, ils parlent contre moi.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Tous mes intimes m'ont en abomination, et ceux que j'aimais se sont tournés contre moi.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Mes os se sont attachés à ma peau et à ma chair, et je me suis échappé avec la peau de mes dents.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Ayez pitié de moi, ayez pitié de moi, vous, mes amis! Car la main de Dieu m'a frappé.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Pourquoi me persécutez-vous comme Dieu, et ne pouvez-vous vous rassasier de ma chair?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Oh! je voudrais que mes paroles fussent écrites quelque part! Je voudrais qu'elles fussent inscrites dans un livre;
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
Qu'avec un burin de fer et avec du plomb, elles fussent gravées sur le roc, pour toujours!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Pour moi, je sais que mon Rédempteur est vivant, qu'à la fin il se lèvera sur la terre,
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Et qu'après cette peau qui se détruit, et hors de ma chair, je verrai Dieu;
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Moi, je le verrai, à moi propice; mes yeux le verront, et non un autre. Mes reins se consument en mon sein!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Si vous dites: Comment le poursuivrons-nous, et trouverons-nous en lui la cause de son malheur?
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Craignez l'épée pour vous-mêmes, car la fureur est un crime digne de l'épée, afin que vous sachiez qu'il y a un jugement.
