Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Et Job répondit et dit:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
Jusques à quand affligerez-vous mon âme, et m’accablerez-vous de paroles?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Voilà dix fois que vous m’avez outragé, vous n’avez pas honte de m’étourdir.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Mais si vraiment j’ai erré, mon erreur demeure avec moi.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Si réellement vous voulez vous élever contre moi et faire valoir mon opprobre contre moi,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Sachez donc que c’est Dieu qui me renverse et qui m’entoure de son filet.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Voici, je crie à la violence, et je ne suis pas exaucé; je pousse des cris, et il n’y a pas de jugement.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Il a fermé mon chemin et je ne puis passer, et il a mis des ténèbres sur mes sentiers;
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Il m’a dépouillé de ma gloire et a ôté la couronne de dessus ma tête;
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Il m’a détruit de tous côtés, et je m’en vais; il a arraché mon espérance comme un arbre.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Il a allumé contre moi sa colère, et il m’a tenu pour l’un de ses ennemis.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Ses troupes sont venues ensemble, et elles ont dressé en chaussée leur chemin contre moi et se sont campées autour de ma tente.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Il a éloigné de moi mes frères, et ceux de ma connaissance me sont devenus entièrement étrangers;
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Mes proches m’ont délaissé, et ceux que je connaissais m’ont oublié.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Ceux qui séjournent dans ma maison et mes servantes me tiennent pour un étranger; je suis à leurs yeux comme un homme du dehors.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
J’ai appelé mon serviteur, et il n’a pas répondu; de ma bouche je l’ai supplié.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Mon haleine est étrangère à ma femme, et ma supplication, aux fils du sein de ma mère.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Même les petits enfants me méprisent; je me lève, et ils parlent contre moi.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Tous les hommes de mon intimité m’ont en horreur, et ceux que j’aimais se sont tournés contre moi.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Mes os s’attachent à ma peau et à ma chair, et j’ai échappé avec la peau de mes dents!
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Ayez pitié de moi, ayez pitié de moi, vous mes amis! car la main de Dieu m’a atteint.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Pourquoi, comme Dieu, me poursuivez-vous et n’êtes-vous pas rassasiés de ma chair?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Oh! si seulement mes paroles étaient écrites! si seulement elles étaient inscrites dans un livre,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
Avec un style de fer et du plomb, et gravées dans le roc pour toujours!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Et moi, je sais que mon rédempteur est vivant, et que, le dernier, il sera debout sur la terre;
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Et après ma peau, ceci sera détruit, et de ma chair je verrai Dieu,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Que je verrai, moi, pour moi-même; et mes yeux [le] verront, et non un autre: – mes reins se consument dans mon sein.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Si vous dites: Comment le poursuivrons-nous? et que la racine de la chose se trouve en moi,
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Tremblez pour vous-mêmes devant l’épée! car l’épée est l’instrument de la fureur contre les iniquités; afin que vous sachiez qu’il y a un jugement!
