Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Job vastasi ja sanoi:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
"Kuinka kauan te vaivaatte minun sieluani ja runtelette minua sanoillanne?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Jo kymmenenkin kertaa olette minua häväisseet, häpeämättä te minua rääkkäätte.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Olenko todella hairahtunut, yöpyykö hairahdukseni minun luonani?
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Tahi voitteko todella ylvästellä minua vastaan ja todistaa minun ansainneen häpeäni?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Tietäkää siis, että Jumala on tehnyt minulle vääryyttä ja on kietonut minut verkkoonsa.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Katso, minä huudan: 'Väkivaltaa!' enkä saa vastausta; huudan apua, mutta ei ole mitään oikeutta.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Hän on aidannut tieni, niin etten pääse ylitse, ja on levittänyt pimeyden poluilleni.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
Hän on riisunut minulta kunniani ja ottanut kruunun minun päästäni.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
Hän repi minut maahan joka puolelta, niin että olen mennyttä, ja hän tempasi irti toivoni niinkuin puun.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
Hän päästi vihansa syttymään minua vastaan ja piti minua vihollisenansa.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
Hänen sotajoukkonsa tulivat yhdessä ja tekivät tiensä minua vastaan ja leiriytyivät minun majani ympärille.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Veljeni hän on minusta loitontanut; tuttavani ovat minusta aivan vieraantuneet.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
Läheiseni ovat minusta luopuneet, ja uskottuni ovat unhottaneet minut.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
Ne, jotka talossani majailevat, ja palvelijattareni pitävät minua muukalaisena, minä olen tullut vieraaksi heidän silmissään.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
Minä kutsun palvelijaani, eikä hän vastaa; minun suuni täytyy nöyrästi rukoilla häntä.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
Hengitykseni on vastenmielinen vaimolleni, hajuni on äitini pojista ilkeä.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Poikasetkin halveksivat minua; kun nousen, niin he puhuvat minusta pilkkojaan.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Kaikki seuratoverini inhoavat minua, ja ne, joita minä rakastin, ovat kääntyneet minua vastaan.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Luuni ovat tarttuneet nahkaani, ihooni, eikä minusta ole enää kuin ikenet jäljellä.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Armahtakaa minua, armahtakaa, te, minun ystäväni, sillä Jumalan käsi on minuun koskenut.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Miksi vainoatte minua niinkuin Jumala, ettekä saa kylläänne minun lihastani?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Oi, jospa minun sanani kirjoitettaisiin muistiin, jospa ne piirrettäisiin kirjaan,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
rautataltalla ja lyijyllä hakattaisiin kallioon ikuisiksi ajoiksi!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Mutta minä tiedän lunastajani elävän, ja viimeisenä hän on seisova multien päällä.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Ja sittenkuin tämä nahka on yltäni raastettu ja olen ruumiistani irti, saan minä nähdä Jumalan.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Hänet olen minä näkevä apunani; minun silmäni saavat nähdä hänet-eikä vieraana. Munaskuuni hiukeavat sisimmässäni.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Kun sanotte: 'Kuinka vainoammekaan häntä!' -minusta muka löydetään asian juuri-
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
niin peljätkää miekkaa, sillä viha on kohtaava miekanalaisia pahoja töitä, tietääksenne, että tuomari on."
