Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
But Job answered and said:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
How long will ye vex my soul, And break me in pieces with words?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
These ten times have ye reviled me; Without shame do ye stun me!
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
And be it, indeed, that I have erred, My error abideth with myself.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Since, indeed, ye magnify yourselves against me, And plead against me my reproach,
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Know then that it is God who hath brought me low; He hath encompassed me with his net.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Behold, I complain of wrong, but receive no answer; I cry aloud, but obtain no justice.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
He hath fenced up my way, so that I cannot pass, And hath set darkness in my paths.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
He hath stripped me of my glory, And taken the crown from my head.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
He hath destroyed me on every side, and I am gone! He hath torn up my hope like a tree.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
He kindleth his anger against me, And counteth me as his enemy.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
His troops advance together against me; They throw up for themselves a way to me, And encamp around my dwelling.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
My brethren he hath put far from me, And my acquaintance are wholly estranged from me.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
My kinsfolk have forsaken me, And my bosom friends have forgotten me.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
The foreigners of my house, yea, my own maid-servants, regard me as a stranger; I am an alien in their eyes.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
I call my servant, and he maketh no answer; With my own mouth do I entreat him.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
My breath is become strange to my wife, And my prayers also to my own mother's sons.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Even young children despise me; When I rise up, they speak against me.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
All my bosom friends abhor me, And they whom I loved are turned against me.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
My bones cleave to my flesh and my skin, And I have scarcely escaped with the skin of my teeth.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Have pity upon me, O ye my friends! have pity upon me; For the hand of God hath smitten me!
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Why do ye persecute me like God, And are not satisfied with my flesh?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
O that my words were now written! O that they were marked down in a scroll!
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
That with an iron pen, and with lead, They were engraven upon the rock for ever!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Yet I know that my Vindicator liveth, And will hereafter stand up on the earth;
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
And though with my skin this body be wasted away, Yet without my flesh shall I see God.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Yea, I shall see him my friend; My eyes shall behold him, and not another: For this, my soul panteth within me.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Since ye say, “How may we persecute him, And find grounds of accusation against him?”
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Be ye afraid of the sword! For malice is a crime for the sword; That ye may know that judgment cometh.
