Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Then Job answered, and said:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
How long do you afflict my soul, and break me in pieces with words?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
Behold, these ten times you confound me, and are not ashamed to oppress me.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
For if I have been ignorant, my ignorance shall be with me.
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
But you have set yourselves up against me, and reprove me with my reproaches.
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
At least now understand, that God hath not afflicted me with an equal judgment, and compassed me with his scourges.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Behold I cry suffering violence, and no one will hear: I shall cry aloud, and there is none to judge.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
He hath hedged in my path round about, and I cannot pass, and in my way he hath set darkness.
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
He hath stripped me of my glory, and hath taken the crown from my head.
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
He hath destroyed me on every side, and I am lost, and he hath taken away my hope, as from a tree that is plucked up.
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
His wrath is kindled against me, and he hath counted me as his enemy.
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
His troops have come together, and have made themselves a way by me, and have besieged my tabernacle round about.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
He hath put my brethren far from me, and my acquaintance like strangers have departed from me.
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
My kinsmen have forsaken me, and they that knew me, have forgotten me.
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
They that dwelt in my house, and my maidservants have counted me a stranger, and I have been like an alien in their eyes.
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
I called my servant, and he gave me no answer, I entreated him with my own mouth.
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
My wife hath abhorred my breath, and I entreated the children of my womb.
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
Even fools despise me; and when I gone from them, they spoke against me.
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
They that were sometime my counsellors, have abhorred me: and he whom I love most is turned against me.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
The flesh being consumed. My bone hath cleaved to my skin, and nothing but lips are left about my teeth.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Have pity on me, have pity on me, at least you my friends, because the hand of the Lord hath touched me.
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Why do you persecute me as God, and glut yourselves with my flesh?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Who will grant me that my words may be written? Who will grant me that they may be marked down in a book?
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
With an iron pen and in a plate of lead, or else be graven with an instrument in flint stone.
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
For I know that my Redeemer liveth, and in the last day I shall rise out of the earth.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
And I shall be clothed again with my skin, and in my flesh I will see my God.
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
Whom I myself shall see, and my eyes shall behold, and not another: this my hope is laid up in my bosom.
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Why then do you say now: Let us persecute him, and let us find occasion of word against him?
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
Flee then from the face of the sword, for the sword is the revenger of iniquities: and know ye that there is judgment.
