Йов 19
1 А Йов відповів та й сказав:
Så tog Job til Orde og svarede:
2 „Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
"Hvor længe vil I krænke min Sjæl og slå mig sønder med Ord?
3 Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
I håner mig nu for tiende Gang, mishandler mig uden Skam.
4 Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
Har jeg da virkelig fejlet, hænger der Fejl ved mig?
5 Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
Eller gør I jer store imod mig og revser mig ved at smæde?
6 Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
Så vid da, at Gud har bøjet min Ret, omspændt mig med sit Net.
7 Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
Se, jeg skriger: Vold! men får ikke Svar, råber om Hjælp, der er ingen Ret.
8 Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
Han spærred min Vej, jeg kom ikke frem, han hylled mine Stier i Mørke;
9 Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
han klædte mig af for min Ære, berøved mit Hoved Kronen,
10 Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
brød mig ned overalt, så jeg må bort, oprykked mit Håb som Træet;
11 І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
hans Vrede blussede mod mig, han regner mig for sin Fjende;
12 полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
samlede rykker hans Flokke frem og bryder sig Vej imod mig, de lejrer sig om mit Telt.
13 Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
Mine Brødre har fjernet sig fra mig, Venner er fremmede for mig,
14 мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
mine nærmeste og Hendinge holder sig fra mig, de, der er i mit Hus, har glemt mig;
15 Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
mine Piger regner mig for en fremmed, vildfremmed er jeg i deres Øjne;
16 Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
ej svarer min Træl, når jeg kalder, jeg må trygle ham med min Mund;
17 Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
ved min Ånde væmmes min Hustru, mine egne Brødre er jeg en Stank;
18 Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
selv Drenge agter mig ringe, når jeg reljser mig, taler de mod mig;
19 Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
Standsfælleræmmes til Hobe ved mig, de, jeg elskede, vender sig mod mig.
20 До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
Benene hænger fast ved min Hud, med Kødet i Tænderne slap jeg bort.
21 Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
Nåde, mine Venner, Nåde, thi Guds Hånd har rørt mig!
22 Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
Hvi forfølger og I mig som Gud og mættes ej af mit Kød?
23 О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
Ak, gid mine Ord blev skrevet op, blev tegnet op i en Bog,
24 коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
med Griffel af Jern, med Bly indristet i Hlippen for evigt!
25 Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
Men jeg ved, at min Løser lever, over Støvet vil en Forsvarer stå frem.
26 цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
Når min sønderslidte Hud er borte, skal jeg ud fra mit Kød skue Gud,
27 сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
hvem jeg skal se på min Side; ham skal mine Øjne se, ingen fremmed! Mine Nyrer forgår i mit Indre!
28 Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
Når I siger: "Hor vi skal forfølge ham, Sagens Rod vil vi udfinde hos ham!"
29 то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
så tag jer i Vare for Sværdet; thi Vrede rammer de lovløse, at I skal kende, der kommer en Dom!
