Йов 17
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
Mi ånd er knekt, mitt liv er sløkt, no hev eg berre gravi att.
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
Eg hæding finn på kvar ein kant, ved deira tråss lyt auga dvelja.
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
Å, set eit pant for meg hjå deg! Kven elles skal meg handslag gjeva?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
Du stengde deira sjæl for skyn; difor vil du ikkje lyfta deim.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
Den som gjev vener burt til plundring, hans søner sloknar augo på.
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
Eg er for folk til ordtak sett, som ein dei sputtar beint i syni.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
Mitt auga sjukt av sorger er, og mine lemer er ein skugge.
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
Dei rettvise støkk yver slikt, og skuldfri harmast på ugudleg.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
Men rettvis mann sin veg gjeng fram, og magti veks hjå reinhendt mann.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
Men de - kom berre alle att! Eg ingen vismann finn hjå dykk.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
Og mine dagar dei kvarv burt; og mine planar slitna sund, dei som mitt hjarta emna på.
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Men dei gjer natti um til dag, som ljos var næmare enn myrkrer.
Eit hus i helheim er mi von, i myrkret reider eg mi seng. (Sheol h7585)
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
Til gravi ropar eg: «Min far!» til makken: «Mor mi! Syster mi!»
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
Kvar vert det då av voni mi? Mi von, kven augnar henne då?
