Йов 17
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
Το πνεύμά μου φθείρεται, αι ημέραι μου σβύνονται, οι τάφοι είναι έτοιμοι δι' εμέ.
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
Δεν είναι χλευασταί πλησίον μου; και δεν διανυκτερεύει ο οφθαλμός μου εν ταις πικρίαις αυτών;
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
Ασφάλισόν με, δέομαι· γενού εις εμέ εγγυητής πλησίον σου· τις ήθελεν εγγυηθή εις εμέ;
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
Διότι συ έκρυψας την καρδίαν αυτών από συνέσεως· διά τούτο δεν θέλεις υψώσει αυτούς.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
Του λαλούντος με απάτην προς τους φίλους, και οι οφθαλμοί των τέκνων αυτού θέλουσι τήκεσθαι.
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
Και με κατέστησε παροιμίαν των λαών· και ενώπιον αυτών κατεστάθην όνειδος.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
Και ο οφθαλμός μου εμαράνθη υπό της θλίψεως, και πάντα τα μέλη μου έγειναν ως σκιά.
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
Οι ευθείς θέλουσι θαυμάσει εις τούτο, και ο αθώος θέλει διεγερθή κατά του υποκριτού.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
Ο δε δίκαιος θέλει κρατεί την οδόν αυτού, και ο καθαρός τας χείρας θέλει επαυξήσει την δύναμιν αυτού.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
Σεις δε πάντες επιστράφητε, και έλθετε τώρα· διότι ουδένα συνετόν θέλω ευρεί μεταξύ σας.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
Αι ημέραι μου παρήλθον, εκόπησαν οι σκοποί μου, αι επιθυμίαι της καρδίας μου.
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Την νύκτα μετέβαλον εις ημέραν· το φως είναι πλησίον του σκότους.
Εάν προσμένω, ο τάφος είναι η κατοικία μου· έστρωσα την κλίνην μου εν τω σκότει. (Sheol h7585)
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
Εβόησα προς την φθοράν, Είσαι, πατήρ μου· προς τον σκώληκα, Μήτηρ μου και αδελφή μου είσαι.
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
Και που τώρα η ελπίς μου; και την ελπίδα μου τις θέλει ιδεί;
