< Йов 17 >
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
Mein Geist ist verstört, meine Tage erlöschen, die Gräber sind für mich.
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
Sind nicht Spöttereien um mich her, und muß nicht mein Auge weilen auf ihren Beleidigungen?
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
Setze doch ein, leiste Bürgschaft für mich bei dir selbst! wer ist es sonst, der in meine Hand einschlagen wird?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
Denn ihre Herzen hast du der Einsicht verschlossen; darum wirst du ihnen nicht die Oberhand geben.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
Wenn einer die Freunde zur Beute ausbietet, so werden die Augen seiner Kinder verschmachten.
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
Und er hat mich hingestellt zum Sprichwort der Völker, [O. der Leute; wie Kap. 12,2] und ich bin zum Anspeien ins Angesicht.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
Und mein Auge ist trübe geworden vor Gram, und wie der Schatten sind alle meine Glieder.
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
Die Aufrichtigen werden sich hierüber entsetzen, und der Schuldlose wird aufgebracht werden über [O. wird sich erheben wider] den Ruchlosen.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
Doch der Gerechte wird an seinem Wege festhalten, und der an Händen Reine wird an Stärke zunehmen.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
Aber ihr alle, kommet nur wieder heran! und einen Weisen werde ich nicht unter euch finden.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
Meine Tage sind vorüber, zerrissen sind meine Pläne, das Eigentum meines Herzens.
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Die Nacht machen sie [d. h. die Freunde Hiobs] zum Tage, das Licht nahe vor lauter Finsternis.
13 Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol )
Wenn ich hoffe, so ist der Scheol mein Haus, in der Finsternis bette ich mein Lager. (Sheol )
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
Zur Verwesung rufe ich: Du bist mein Vater! zu dem Gewürm: Meine Mutter und meine Schwester!
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
Wo denn also ist meine Hoffnung? ja, meine Hoffnung, wer wird sie schauen?
16 До шео́лових за́сувів зі́йде вона, коли зі́йдемо ра́зом до по́роху“. (Sheol )
Sie fährt hinab zu den Riegeln des Scheols, wenn wir miteinander im Staube Ruhe haben. [W. wenn allzumal [od. zugleich] im Staube Ruhe] (Sheol )