Йов 17
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
Mon souffle se perd, Mes jours s’éteignent, Le sépulcre m’attend.
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
Je suis environné de moqueurs, Et mon œil doit contempler leurs insultes.
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
Sois auprès de toi-même ma caution; Autrement, qui répondrait pour moi?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
Car tu as fermé leur cœur à l’intelligence; Aussi ne les laisseras-tu pas triompher.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
On invite ses amis au partage du butin, Et l’on a des enfants dont les yeux se consument.
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
Il m’a rendu la fable des peuples, Et ma personne est un objet de mépris.
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
Mon œil est obscurci par la douleur; Tous mes membres sont comme une ombre.
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
Les hommes droits en sont stupéfaits, Et l’innocent se soulève contre l’impie.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
Le juste néanmoins demeure ferme dans sa voie, Celui qui a les mains pures se fortifie de plus en plus.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
Mais vous tous, revenez à vos mêmes discours, Et je ne trouverai pas un sage parmi vous.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
Quoi! Mes jours sont passés, mes projets sont anéantis, Les projets qui remplissaient mon cœur…
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Et ils prétendent que la nuit c’est le jour, Que la lumière est proche quand les ténèbres sont là!
C’est le séjour des morts que j’attends pour demeure, C’est dans les ténèbres que je dresserai ma couche; (Sheol h7585)
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
Je crie à la fosse: Tu es mon père! Et aux vers: Vous êtes ma mère et ma sœur!
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
Mon espérance, où donc est-elle? Mon espérance, qui peut la voir?
