Йов 17
1 Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
Dýchání mé ruší se, dnové moji hynou, hrobu blízký jsem.
2 Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
Jistě posměvači jsou u mne, a pro jejich mne kormoucení nepřichází ani sen na oči mé.
3 Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
Postav mi, prosím, rukojmě za sebe; kdo jest ten, nechť mi na to ruky podá.
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
Nebo srdce jejich přikryl jsi, aby nerozuměli, a protož jich nepovýšíš.
5 Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
Kdož pochlebuje bližním, oči synů jeho zhynou.
6 Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
Jistě vystavil mne za přísloví lidem, a za divadlo všechněm,
7 З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
Tak že pro žalost pošly oči mé, a oudové moji všickni stínu jsou podobni.
8 Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
Užasnouť se nad tím upřímí, a však nevinný proti pokrytci vždy se zsilovati bude.
9 І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
Přídržeti se bude, pravím, spravedlivý cesty své, a ten, jenž jest čistých rukou, posilní se více.
10 Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
Tolikéž i vy všickni obraťte se, a poďte, prosím; neboť nenacházím mezi vámi moudrého.
11 Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
Dnové moji pomíjejí, myšlení má mizejí, přemyšlování, pravím, srdce mého.
12 вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
Noc mi obracejí v den, a světla denního ukracují pro přítomnost temností.
Abych pak čeho i očekával, hrob bude dům můj, ve tmě usteli ložce své. (Sheol h7585)
14 До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
Jámu nazovu otcem svým, matkou pak a sestrou svou červy.
15 Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
Kdež jest tedy očekávání mé? A kdo to, čím bych se troštoval, spatří?
