Йов 16

1 А Йов відповів та й сказав:

2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!

3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?

4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,

5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!

6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?

7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,

8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!

9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...

10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:

11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.

12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:

13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.

14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.

15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.

16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,

17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!

18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —

19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.

20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,

21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —

22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.