Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Job svarade, och sade:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
Jag hafver sådana ofta hört; I ären alle arme hugsvalare.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
När vilja dock dessa lösa ord hafva en ända? Eller hvad fattas dig, att du så svarar?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
Jag kunde ock väl tala såsom I; jag ville att edor själ vore i mine själs stad; jag ville ock finna ord emot eder, och så rista mitt hufvud öfver eder.
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
Jag ville styrka eder med munnen, och tala af sinnet med mina läppar.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Men om jag än talar, så skonar min svede mig dock intet; låter jag ock blifvat, så går han dock intet ifrå mig.
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
Men nu gör han mig vedermödo, och förstörer all min ledamot.
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
Han hafver mig gjort skrynkotan, och vittnar emot mig; och min motståndare hafver sig upp emot mig, och svarar emot mig.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Hans vrede sliter mig, och den som är mig vred, biter samman tänderna öfver mig; min motståndare ser hvasst med sin ögon på mig.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
De gapa med sin mun emot mig, och hafva hånliga slagit mig vid mitt kindben; de hafva tillhopa släckt sin harm på mig.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
Gud hafver öfvergifvit mig dem orättfärdiga, och låtit mig komma i de ogudaktigas händer.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
Jag var rik, men han hafver mig gjort till intet; han hafver tagit mig vid halsen, och sönderslitit mig, och uppsatt mig sig till ett mål.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
Han hafver kringhvärft mig med sina skyttor; han hafver sargat mina njurar, och intet skonat; han hafver utgjutit min galla på jordena.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
Han hafver gjort mig ett sår öfver det andra; han hafver öfverfallit mig såsom en kämpe.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
Jag hafver sömmat en säck på mina hud, och hafver lagt mitt horn i mull.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
Mitt ansigte är svullet af gråt, och min ögonlock äro vorden mörk;
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
Ändock att ingen orättfärdighet är i mine hand, och min bön är ren.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
Ack jord! öfvertäck icke mitt blod, och mitt rop hafve intet rum.
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
Och si nu, mitt vittne är i himmelen, och den mig känner är i höjdene.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
Mine vänner äro mine begabbare; mitt öga fäller tårar till Gud.
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
Om en man kunde gå till rätta med Gud, såsom menniskors barn med sin nästa.
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Men de förelagda år äro komne; och jag går den vägen bort, den jag aldrig igen kommer.
