Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Y respondió Job, y dijo:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
Muchas veces he oído cosas como estas: consoladores molestos sois todos vosotros.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
¿Han de tener fin las palabras ventosas? ¿o qué te animará a responder?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
También yo hablaría como vosotros. Ojalá vuestra alma estuviera en lugar de la mía, que yo os tendría compañía en las palabras, y sobre vosotros movería mi cabeza.
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
Esforzaríaos con mi boca, y la consolación de mis labios detendría el dolor.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Mas si hablo, mi dolor no cesa; y si dejo de hablar, no se aparta de mí.
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
Empero ahora me ha fatigado: ha asolado toda mi compañía.
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
Háme arrugado: el testigo es mi magrez, que se levanta contra mí para testificar en mi rostro.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Su furor me arrebató, y me ha sido contrario: crujió sus dientes contra mí; contra mí aguzó sus ojos mi enemigo.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
Abrieron contra mi su boca, hirieron mis mejillas con afrenta: contra mí se juntaron todos.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
Háme entregado Dios al mentiroso, y en las manos de los impíos me hizo temblar.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
Próspero estaba, y desmenuzóme; y arrebatóme por la cerviz, y despedazóme, y púsome a sí por hito.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
Cercáronme sus flecheros, partió mis riñones, y no perdonó: mi hiel derramó por tierra.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
Quebrantóme de quebrantamiento sobre quebrantamiento: corrió contra mí como un gigante.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
Yo cosí saco sobre mi piel, y cargué mi cabeza de polvo.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
Mi rostro está enlodado con lloro, y mis párpados entenebrecidos;
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
Sobre no haber iniquidad en mis manos, y haber sido limpia mi oración.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
¡Oh tierra no cubras mi sangre, y no haya lugar a mi clamor!
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
Por cierto aun ahora en los cielos está mi testigo, y mi testigo en las alturas.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
Mis disputadores son mis amigos: mas mis ojos a Dios destilan.
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
¡ Ojalá pudiese disputar el hombre con Dios, como puede con su prójimo!
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Mas los años contados vendrán: y yo andaré el camino por donde no volveré.
