Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Отвещав же Иов, рече:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
слышах сицевая многа, утешителие зол вси.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
Что бо? Еда чин есть во словесех ветра? Или кую ти пакость сотворит, яко отвещаеши?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
И аз якоже вы возглаголю: аще бы душа ваша подлежала вместо моея, тогда наскочил бых на вы словесы, покиваю же на вы главою моею.
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
Буди же крепость во устех моих, движения же устен не пощажу.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Аще бо возглаголю, не возболю ли язвою? Аще же и умолчу, чим менше уязвен буду?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
Ныне же преутруждена мя сотвори, буя, согнивша, и ят мя.
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
В послушество бых, и воста во мне лжа моя, противно лицу моему отвеща.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Гневен быв низложи мя, возскрежета зубы на мя, стрелы разбойников Его нападоша на мя.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
Остротою очес наскака, мечем порази мя в колена: вкупе же потекоша на мя:
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
предаде бо мя Господь в руки неправедных, нечестивым же поверже мя.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
Мирствующа разсыпа мя, взяв мя за власы оборва, постави мя аки примету.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
Обыдоша мя копиями бодуще во истесы моя, не щадяще: излияша на землю желчь мою,
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
низложиша мя труп на труп, текоша ко мне могущии,
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
вретище сошиша на кожу мою, и мощь моя на земли угасе.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
Чрево мое сгоре от плача, на веждах же моих стень смертная,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
неправедно же ни едино бе в руку моею: молитва же моя чиста.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
Земле, да не покрыеши над кровию плоти моея, ниже да будет место воплю моему.
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
И ныне се, на небесех Послух мой, Свидетель же ми во вышних.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
Да приидет моя мольба ко Господу, пред Нимже да каплет око мое.
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
Буди же обличение мужу пред Господем, и сыну человеческому ко ближнему его.
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Лета же изочтеная приидоша, и путем, имже не возвращуся, пойду.
