Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Då svara Job og sagde:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
«Eg hev høyrt nok av dette slag; d’er brysam trøyst de alle gjev.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
Vert det’kje slutt på tome ord? Kva er det som til svar deg driv?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
Eg skulde tala liksom de, i fall de var i staden min; eg sette ord i hop mot dykk, eg riste hovudet mot dykk;
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
eg skulde trøysta dykk med munnen og lindra dykk med lippemedynk.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Men tale lindrar ei min verk, og ikkje kverv han um eg tegjer.
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
Men no hev han meg trøytta ut, du hev øydt ut min heile huslyd.
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
Du klemde meg, til vitne vart det, mi liding reiste seg imot meg og vitna mot meg beint i syni.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Hans vreide reiv og elte meg; han gnistra tennerne imot meg; fiendar kveste augo på meg
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
og opna munnen sin imot meg og slo mi kinn med skjemdarslag og stima saman imot meg.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
Til farkar Gud meg yverlet og kastar meg i brotsmenns vald.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
Midt i min fred han skræmde meg, treiv meg i nakken, krasa meg, til skiva sette han meg upp.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
Hans pilar svirrar kringum meg; bønlaust han kløyver mine nyro, mitt gall han tømer ut på jordi.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
Han bryt meg sund med brot på brot og stormar mot meg som ei kjempa.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
Sekk hev eg sytt um hudi mi og stukke hornet mitt i moldi.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
Raudt er mitt andlit utav gråt, og myrkret tyngjer augneloki,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
endå mi hand er rein for vald, og bøni mi er fri for svik.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
Løyn ikkje blodet mitt, du jord! Legg ikkje klaga mi til kvile!
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
Alt no mitt vitne er i himmeln, min målsmann i det høge bur.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
Når mine vener spottar meg; til Gud eg tårut auga vender.
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
Han døme millom Gud og mann og millom mannen og hans ven.
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Og ikkje mange år det vert fyrr eg gjeng burt og kjem’kje att.
