Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Tad Ījabs atbildēja un sacīja:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
Tādas lietas nu papilnam esmu dzirdējis, jūs visi esat nelāga iepriecinātāji.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
Vai tie uzpūstie vārdi nu būs galā, vai kas tevi dzen tā atbildēt?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
Es gan tāpat runātu kā jūs, kad jūsu dvēsele būtu manā vietā, ar vārdiem es pret jums turētos un kratītu savu galvu pār jums.
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
Es jūs stiprinātu ar savu muti, jūs iepriecinātu ar savām lūpām.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Kad es runāju, tad manas sāpes nerimst, un kad es klusu ciešu, vai tad tās nostājās?
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
Tiešām, nu Viņš mani nokausējis; Tu esi izklīdinājis visu manu saimi,
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
Un mani darījis grumbainu, - tas ir par liecību, un mana liecība cēlās pret mani un mani apsūdzēja pašā vaigā.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Viņa bardzība mani saplosīja un vajāja, Viņš sakož Savus zobus par mani, mans pretinieks met briesmīgas acis uz mani.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
Tie atplēš muti pret mani, un lādot tie mani sit vaigā, tie sapulcējās kopā pret mani.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
Dievs mani nodevis neliešiem un man licis nākt bezdievīgu rokā.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
Es biju mierā, bet Viņš mani sadauzījis, Viņš mani grābis pie kakla un mani satriecis un mani licis Sev par mērķi.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
Viņa bultas ap mani skraida, Viņš sašķēlis manas īkstis un nav taupījis, Viņš manu žulti izlējis zemē.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
Plosīdams Viņš mani plosot plosījis, Viņš kā pats varenais pret mani lauzies.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
Es maisu esmu šuvis ap savu ādu un savu ragu licis pīšļos,
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
Mans vaigs ir nosarcis no raudām, un pār maniem acu vākiem ir nāves ēna,
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
Jebšu netaisnība nav manā rokā, un mana lūgšana ir šķīsta.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
Zeme, neapklāj manas asinis, un mana saukšana lai nemitās!
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
Jau tagad, redzi, mans liecinieks ir debesīs, un mans liecības devējs debess augstībā.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
Mani draugi ir mani mēdītāji, bet no manas acs asaras pil uz Dievu,
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
Kaut Viņš tiesu nestu starp vīru un Dievu un starp cilvēka bērnu un viņa draugu!
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Jo tie noliktie gadi ies galā, un es aiziešu ceļu, kur atpakaļ negriezīšos.
