Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
Respondens autem Job, dixit:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
Audivi frequenter talia: consolatores onerosi omnes vos estis.
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
Numquid habebunt finem verba ventosa? aut aliquid tibi molestum est, si loquaris?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
Poteram et ego similia vestri loqui, atque utinam esset anima vestra pro anima mea: consolarer et ego vos sermonibus, et moverem caput meum super vos;
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
roborarem vos ore meo, et moverem labia mea, quasi parcens vobis.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
Sed quid agam? Si locutus fuero, non quiescet dolor meus, et si tacuero, non recedet a me.
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
Nunc autem oppressit me dolor meus, et in nihilum redacti sunt omnes artus mei.
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
Rugæ meæ testimonium dicunt contra me, et suscitatur falsiloquus adversus faciem meam, contradicens mihi.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
Collegit furorem suum in me, et comminans mihi, infremuit contra me dentibus suis: hostis meus terribilibus oculis me intuitus est.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
Aperuerunt super me ora sua, et exprobrantes percusserunt maxillam meam: satiati sunt pœnis meis.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
Conclusit me Deus apud iniquum, et manibus impiorum me tradidit.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
Ego ille quondam opulentus, repente contritus sum: tenuit cervicem meam, confregit me, et posuit me sibi quasi in signum.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
Circumdedit me lanceis suis; convulneravit lumbos meos: non pepercit, et effudit in terra viscera mea.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
Concidit me vulnere super vulnus: irruit in me quasi gigas.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
Saccum consui super cutem meam, et operui cinere carnem meam.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
Facies mea intumuit a fletu, et palpebræ meæ caligaverunt.
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
Hæc passus sum absque iniquitate manus meæ, cum haberem mundas ad Deum preces.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
Terra, ne operias sanguinem meum, neque inveniat in te locum latendi clamor meus:
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
ecce enim in cælo testis meus, et conscius meus in excelsis.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
Verbosi amici mei: ad Deum stillat oculus meus:
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
atque utinam sic judicaretur vir cum Deo, quomodo judicatur filius hominis cum collega suo.
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
Ecce enim breves anni transeunt, et semitam per quam non revertar ambulo.
