Йов 16
1 А Йов відповів та й сказав:
But Job answered and said:
2 „Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
Of such things as these I have heard enough! Miserable comforters are ye all!
3 Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
Will there ever be an end to words of wind? What stirreth thee up, that thou answerest?
4 I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
I also might speak like you, If ye were now in my place; I might string together words against you, And shake my head at you.
5 уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
I would strengthen you with my mouth, And the consolation of my lips should sustain you.
6 Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
If I speak, my grief is not assuaged; And if I forbear, it doth not leave me.
7 Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
For now He hath quite exhausted me; Thou hast desolated all my house!
8 і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
Thou hast seized hold of me, and this is a witness against me; My leanness riseth up and testifieth against me to my face.
9 Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
His anger teareth my flesh, and pursueth me; He gnasheth upon me with his teeth; My adversary sharpeneth his eyes upon me.
10 Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
They gape for me with their mouths; In scorn they smite me on the cheek; With one consent they assemble against me.
11 Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
God hath given me a prey to the unrighteous, And delivered me into the hands of the wicked.
12 Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
I was at ease, but he hath crushed me; He hath seized me by the neck, and dashed me in pieces; He hath set me up for his mark.
13 Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
His archers encompass me around; He pierceth my reins, and doth not spare; He poureth out my gall upon the ground.
14 Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
He breaketh me with breach upon breach; He rusheth upon me like a warrior.
15 Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
I have sewed sackcloth upon my skin, And thrust my horn into the dust.
16 Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
My face is red with weeping, And upon my eyelids is deathlike darkness.
17 хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
Yet is there no injustice in my bands. And my prayer hath been pure.
18 Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
O earth! cover not thou my blood, And let there be no hiding-place for my cry!
19 бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
Yet even now, behold, my witness is in heaven, And he who knoweth me is on high.
20 Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
My friends have me in derision, But my eye poureth out tears unto God.
21 і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
O that one might contend for a man with God, As a man contendeth with his neighbor!
22 бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
For when a few years shall have passed, I shall go the way whence I shall not return.
