Йов 15
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
А Елифас Теманац одговори и рече:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
Хоће ли мудар човек казивати празне мисли и пунити трбух ветром источним,
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
Препирући се говором који не помаже и речима које нису ни на шта?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
А ти уништаваш страх Божји и укидаш молитве к Богу.
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
Јер безакоње твоје показују уста твоја, ако и јеси изабрао језик лукав.
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
Осуђују те уста твоја, а не ја; и усне твоје сведоче на те.
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
Јеси ли се ти први човек родио? Или си пре хумова саздан?
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
Јеси ли тајну Божију чуо и покупио у себе мудрост?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
Шта ти знаш што ми не бисмо знали? Шта ти разумеш што не би било у нас?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
И седих и старих људи има међу нама, старијих од оца твог.
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
Мале ли су ти утехе Божије? Или имаш шта сакривено у себи?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
Што те је занело срце твоје? И што севају очи твоје,
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
Те обраћаш против Бога дух свој и пушташ из уста својих такве речи?
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
Шта је човек, да би био чист, и рођени од жене, да би био прав?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
Гле, не верује свецима својим, и небеса нису чиста пред очима Његовим;
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
А камоли гадни и смрдљиви човек, који пије неправду као воду?
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
Ја ћу ти казати, послушај ме, и приповедићу ти шта сам видео,
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
Шта мудраци казаше и не затајише, шта примише од отаца својих,
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
Којима самим дана би земља, и туђин не прође кроз њу.
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
Безбожник се мучи свега века свог, и насилнику је мало година остављено.
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
Страх му зуји у ушима, у мирно доба напада пустошник на њ.
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
Не верује да ће се вратити из таме, одсвуда привиђа мач.
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
Тумара за хлебом говорећи: Где је? Зна да је за њ спремљен дан тамни.
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
Туга и невоља страше га, и наваљују на њ као цар готов на бој.
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
Јер је замахнуо на Бога руком својом, и Свемогућем се опро.
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
Трчи исправљена врата на њ с многим високим штитовима својим.
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
Јер је покрио лице своје претилином, и наваљао сало на бокове своје.
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
И седео је у градовима раскопаним и у кућама пустим, обраћеним у гомилу камења.
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
Неће се обратити нити ће остати благо његово, и неће се раширити по земљи добро његово.
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
Неће изаћи из мрака, огранке његове осушиће пламен, однеће га дух уста његових.
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
Нека се не узда у таштину преварени, јер ће му таштина бити плата.
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
Пре свог времена свршиће се, и грана његова неће зеленети.
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
Откинуће се као с лозе незрео грозд његов и пупци ће се његови као с маслине побацати.
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
Јер ће опустети збор лицемерски, и огањ ће спалити шаторе оних који примају поклоне.
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
Зачињу невољу и рађају муку, и трбух њихов саставља превару.
