Йов 15
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Elifaz van Teman nam het woord en sprak:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
Antwoordt een wijze met bluf, En blaast hij zich op met oostenwind;
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
Verdedigt hij zich met beuzelpraat En met holle frasen?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
Gij breekt zowaar de godsvrucht af, En verstoort de overpeinzing voor het aanschijn van God.
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
Daar uw schuldig geweten uw mond onderricht, En gij de taal van bedriegers kiest,
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
Is het uw eigen mond, die u vonnist: niet ik, Zijn het uw eigen lippen, die tegen u getuigen.
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
Zijt gij als eerste der mensen geboren, Nog vóór de heuvelen ter wereld gebracht;
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
Luistert ge toe in de raad van God, En hebt ge beslag op de Wijsheid gelegd?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
Wat weet gij, wat wij niet weten, Wat begrijpt gij, wat wij niet verstaan?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
Ook onder ons zijn bejaarden en grijsaards, Ouder van dagen nog dan uw vader!
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
Zijn soms voor ú de vertroostingen Gods te gering, Het woord, met zachtheid tot u gesproken?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
Hoe sleept uw hartstocht u mee, En hoe rollen uw ogen:
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
Dat ge uw wrevel tegen God durft keren, En zulke woorden aan uw mond laat ontglippen!
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
Wat is een mens, dat hij rein zou zijn, Rechtschapen, die uit een vrouw is geboren?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
Zie, zelfs op zijn Heiligen kan Hij niet bouwen, En de hemel is niet rein in zijn oog;
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
Hoeveel minder de mens, afschuwelijk, bedorven, Die de ongerechtigheid als water drinkt!
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
Ik zal het u tonen, luister naar mij; Wat ik gezien heb, u gaan vertellen.
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
Het is hetzelfde, wat de wijzen verkonden, En wat hun vaderen hun niet hadden verborgen,
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
Aan wie alleen het land was geschonken, En bij wie nog geen vreemde was binnengedrongen
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
De goddeloze verkeert heel zijn leven in angst, De tyran al de jaren, die voor hem zijn bedongen;
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
Schrikgeluiden treffen zijn oren, In volle vrede stormt de plunderaar op hem af.
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
Hij hoopt niet eens, aan de duisternis te ontsnappen, En is bestemd voor het zwaard;
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
Hij wordt als een aas voor de gieren geworpen, En weet, dat sombere dagen hem wachten.
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
Benauwdheid en angst grijpt hem aan, Als een koning ten aanval gereed:
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
Want hij heeft zijn hand tegen God opgeheven, Den Almachtige durven trotseren;
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
Is met trotse nek op Hem afgestormd, Met zijn zwaar beslagen rondas!
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
Omdat hij zijn gelaat met vet heeft bedekt, En een vetlaag gelegd op zijn lenden:
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
Daarom vestigt hij zich in verwoeste steden, In onbewoonbare huizen, die tot puin zijn vervallen;
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
Hij blijft niet rijk, En zijn vermogen houdt geen stand;
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
Zijn schaduw breidt zich niet uit op de grond, En hij ontsnapt de duisternis niet; Het vuur zal zijn loten verschroeien, De wind zijn bloesem verwaaien!
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
Laat hem niet op zijn gestalte vertrouwen, Hij komt bedrogen uit, ze is enkel schijn.
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
Zijn ranken verdorren vóór de tijd, En zijn twijgen groenen niet meer;
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
Hij is als de wijnstok, die zijn druiven laat vallen, En als de olijf, die zijn bloesem verliest!
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
Ja, de bent der goddelozen is onvruchtbaar, En het vuur verteert de tenten der omkoperij;
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
Ze gaan zwanger van ellende, en baren onheil, Hun schoot draagt ontgoocheling!
