Йов 15
1 І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
Saa tog Temaniten Elifaz til Orde og sagde:
2 „Чи відповідатиме мудра люди́на знання́м вітряни́м, і східнім вітром напо́внить утробу свою?
Mon Vismand svarer med Mundsvejr og fylder sit Indre med Østenvind
3 Бу́де виправдуватися тим словом, що не надається, чи тими реча́ми, що пожитку немає від них?
for at hævde sin Ret med gavnløs Tale, med Ord, som intet baader?
4 Ти страх Божий руйнуєш тако́ж, і пусто́шиш молитву до Бога,
Desuden nedbryder du Gudsfrygt og krænker den Stilhed, som tilkommer Gud.
5 бо навчає провина твоя — твої уста, і ти вибираєш собі язика хитрунів.
Din Skyld oplærer din Mund, du vælger de listiges Sprog.
6 Оскаржа́ють тебе твої уста, не я, й твої губи свідкують на те́бе:
Din Mund domfælder dig, ikke jeg, dine Læber vidner imod dig!
7 Чи ти народився люди́ною першою, чи раніше, ніж згі́р'я, ти ство́рений?
Var du den første, der fødtes, kom du til Verden, før Højene var?
8 Чи ти слухав у Божій таємній нара́ді, та мудрість для себе забрав?
Mon du lytted til, da Gud holdt Raad, og mon du rev Visdommen til dig?
9 Що ти знаєш, чого б ми не знали? Що ти зрозумів, — і не з нами воно?
Hvad ved du, som vi ikke ved, hvad forstaar du, som vi ikke kender?
10 Поміж нами і сивий, ото́й і старий, старший днями від ба́тька твого́.
Ogsaa vi har en gammel iblandt os, en Olding, hvis Dage er fler end din Faders!
11 Чи мало для тебе — поті́шення Божі та слово, яке Він сховав у тобі́?
Er Guds Trøst dig for lidt, det Ord, han mildelig talede til dig?
12 Чого то підно́сить тебе твоє серце, й які то знаки́ твої очі дають,
Hvi river dit Hjerte dig hen, hvi ruller dit Øje vildt?
13 що на Бога зверта́єш ти духа свого́, і з своїх уст випускаєш подібні слова́?
Thi du vender din Harme mod Gud og udstøder Ord af din Mund.
14 Що таке чоловік, щоб опра́вданим бути, і щоб був справедливим від жінки наро́джений?
Hvor kan et Menneske være rent, en kvindefødt have Ret?
15 Таж Він на́віть святим Своїм не довіря́є, і не опра́вдані в о́чах Його небеса́, —
End ikke sine Hellige tror han, og Himlen er ikke ren i hans Øjne,
16 що ж тоді чоловік той бридки́й та зіпсутий, що п'є кривду, як воду?
hvad da den stygge, den onde, Manden, der drikker Uret som Vand!
17 Я тобі розповім, — ти послухай мене, а що бачив, то те розкажу́,
Jeg vil sige dig noget, hør mig, jeg fortæller, hvad jeg har set,
18 про що мудрі доне́сли та від батьків своїх не затаїли того, —
hvad vise Mænd har forkyndt, deres Fædre ikke dulgt,
19 їм самим була да́на земля, і не прихо́див чужий поміж них.
dem alene var Landet givet, ingen fremmed færdedes blandt dem:
20 Безбожний тремти́ть по всі дні, а наси́льникові мало років захо́вано.
Den gudløse ængstes hele sit Liv, de stakkede Aar, en Voldsmand lever;
21 Вереск жа́хів — у нього в уша́х, серед ми́ру прихо́дить на нього грабі́жник.
Rædselslyde fylder hans Ører, midt under Fred er Hærgeren over ham;
22 Він не вірить, що ве́рнеться від темноти́, й він вичі́кується для меча́.
han undkommer ikke fra Mørket, opsparet er han for Sværdet,
23 Він мандру́є за хлібом, — та де він? Знає він, що для нього встано́влений день темноти́.
udset til Føde for Gribbe, han ved, at han staar for Fald;
24 Страша́ть його у́тиск та гно́блення, хапають його, немов цар, що готовий до бо́ю,
Mørkets Dag vil skræmme ham. Trængsel og Angst overvælde ham som en Konge, rustet til Strid.
25 бо руку свою простягав він на Бога, і повставав на Всемогу́тнього,
Thi Haanden rakte han ud mod Gud og bød den Almægtige Trods,
26 проти Нього твердо́ю він шиєю бігав, товсти́ми хребта́ми щитів своїх.
stormed haardnakket mod ham med sine tykke, buede Skjolde.
27 Бо закрив він обличчя своє своїм салом, і бо́ки обклав своїм жиром,
Thi han dækked sit Ansigt med Fedt og samlede Huld paa sin Lænd.
28 і сидів у міста́х поруйно́ваних, у дома́х тих, що в них не сидять, що на купи каміння призна́чені.
tog Bolig i Byer, der øde laa hen, i Huse, man ikke maa bo i, bestemt til at ligge i Grus.
29 Він не буде багатий, і не всто́їться сила його, і по землі не поши́ряться їхні маєтки.
Han bliver ej rig, hans Velstand forgaar, til Jorden bøjer sig ikke hans Aks;
30 Не всту́питься з те́мности він, по́лум'я висушить па́рост його, й духом уст Його буде він схо́плений.
han undkommer ikke fra Mørket. Solglød udtørrer hans Spire, hans Blomst rives bort af Vinden.
31 Хай не вірить в марно́ту заблу́каний, бо марно́тою буде заплата йому́, —
Han stole ikke paa Tomhed — han farer vild — thi Tomhed skal være hans Løn!
32 вона ви́повниться не за днів його, а його верхові́ття не буде зелене!
I Utide visner hans Stamme, hans Palmegren skal ikke grønnes;
33 Поскидає наси́ллям, немов виноград, недозрілість свою, поро́нить він квіття своє, як оливка, —
han ryster som Ranken sin Drue af og kaster som Olietræet sin Blomst.
34 бо збори безбожних спусто́шені будуть, а огонь пожере́ дім хаба́рника:
Thi vanhelliges Samfund er goldt, og Ild fortærer Bestikkelsens Telte;
35 він злом вагітні́є, й породить марно́ту, й ома́ну готує утро́ба його“.
svangre med Kvide, føder de Uret, og deres Moderskød fostrer Svig!
