Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
“La vida es corta y está llena de problemas,
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
como una flor que florece y se marchita, como una sombra pasajera que pronto desaparece.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
¿Acaso te fijas en mí, Dios? ¿Por qué tienes que arrastrarme a los tribunales?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
¿Quién puede sacar algo limpio de lo impuro? Nadie.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Tú has determinado cuánto tiempo viviremos: el número de meses, un límite de tiempo para nuestras vidas.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Así que déjanos tranquilos y danos un poco de paz, para que, como el obrero, podamos disfrutar de unas horas de descanso al final del día.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
“Incluso un árbol cortado tiene la esperanza de volver a brotar, de echar brotes y seguir viviendo.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Aunque sus raíces envejezcan en la tierra y su tronco muera en el suelo,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
sólo un hilo de agua hará que brote y se ramifique como una planta joven.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
“Pero los seres humanos mueren, su fuerza disminuye; perecen, y ¿dónde están entonces?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Como el agua que se evapora de un lago y un río que se seca y desaparece,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
así los seres humanos se acuestan y no vuelven a levantarse. NO despertarán de su sueño hasta que los cielos dejen de existir.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
“Quisiera que me escondieran en el Seol; escóndeme allí hasta que tu ira desaparezca. Fija allí un tiempo definido para mí, y acuérdate de mi. (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
¿Volverán a vivir los muertos? Entonces tendría esperanza durante todo mi tiempo de angustia hasta que llegue mi liberación.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Me llamarías y yo te respondería; me añorarías, al ser que has creado.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Entonces me cuidarías y no me vigilarías para ver si peco.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Mis pecados estarían sellados en una bolsa y tú cubrirías mi culpa.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
“Pero así como las montañas se desmoronan y caen, y las rocas se derrumban;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
así como el agua desgasta las piedras, como las inundaciones arrastran el suelo, así destruyes la esperanza que tienen los pueblos.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Los dominas continuamente y desaparecen; distorsionas sus rostros al morir y entonces los despides.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Sus hijos pueden llegar a ser importantes o caer de sus puestos, pero ellos no saben ni se enteran de nada de esto.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Cuando la gente muere sólo conoce su propio dolor y está triste por sí misma”.
