Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Человек бо рожден от жены малолетен и исполнь гнева:
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
или якоже цвет процветый отпаде, отбеже же яко сень, и не постоит.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Не и о сем ли слово сотворил еси, и сему сотворил еси внити на суд пред Тя?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Кто бо чист будет от скверны? Никтоже,
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
аще и един день житие его на земли: изочтени же месяцы его от Тебе, на время положил еси, и не преступит.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Отступи от него, да умолкнет и изберет житие якоже наемник.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Есть бо древу надежда: аще бо посечено будет, паки процветет, и леторасль его не оскудеет:
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
аще бо состареется в земли корень его, на камени же скончается стебло его,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
от вони воды процветет, сотворит же жатву, якоже новосажденное.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Муж же умерый отиде, пад же человек, ктому несть.
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Временем бо оскудевает море, река же опустевши изсше:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
человек же уснув не востанет, дондеже не будет небо сошвено, и не возбудятся от сна своего.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Убо, о, дабы во аде мя сохранил еси, скрыл же мя бы еси, дондеже престанет гнев Твой, и вчиниши ми время, в неже память сотвориши ми. (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Аще бо умрет человек, жив будет: скончав дни жития своего, потерплю, дондеже паки буду.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Посем воззовеши, аз же послушаю Тя: дел же руку Твоею не отвращайся:
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
изчислил же еси начинания моя, и ничтоже Тя мимоидет от грех моих:
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
запечатлел же ми еси беззакония в мешце, назнаменал же еси, аще что неволею преступих.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Обаче и гора падающи распадется, и камень обетшает от места своего:
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
камение огладиша воды, и потопиша воды взнак холмы земныя, и ожидание человеческо погубил еси.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Отринул еси его до конца, и отиде: изменил еси ему лице и испустил еси.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Многим же бывшым сыном его, не весть: аще же и мало их будет, не знает:
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
но плоти его болеша, душа же его о себе сетова.
