Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Èovjek roðen od žene kratka je vijeka i pun nemira.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Kao cvijet nièe, i otsijeca se, i bježi kao sjen, i ne ostaje.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
I na takoga otvoraš oko svoje, i mene vodiš na sud sa sobom!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Ko æe èisto izvaditi iz neèista? Niko.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Izmjereni su dani njegovi, broj mjeseca njegovijeh u tebe je; postavio si mu meðu, preko koje ne može prijeæi.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Odvrati se od njega da poèine dokle ne navrši kao nadnièar dan svoj.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Jer za drvo ima nadanja, ako se posijeèe, da æe se još omladiti i da neæe biti bez izdanaka;
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Ako i ostari u zemlji korijen njegov i u prahu izumre panj njegov,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Èim osjeti vodu, opet napupi i pusti grane kao prisad.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
A èovjek umire iznemogao; i kad izdahne èovjek, gdje je?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Kao kad voda oteèe iz jezera i rijeka opadne i usahne,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Tako èovjek kad legne, ne ustaje više; dokle je nebesa neæe se probuditi niti æe se prenuti oda sna svojega.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
O da me hoæeš u grobu sakriti i skloniti me dokle ne utoli gnjev tvoj, i da mi daš rok kad æeš me se opomenuti! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Kad umre èovjek, hoæe li oživjeti? Sve dane vremena koje mi je odreðeno èekaæu dokle mi doðe promjena.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Zazvaæeš, i ja æu ti se odazvati; djelo ruku svojih poželjeæeš.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
A sada brojiš korake moje, i ništa ne ostavljaš za grijeh moj.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Zapeèaæeni su u tobocu moji prijestupi, i zavezuješ bezakonja moja.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Zaista, kao što gora padne i raspadne se, i kao što se stijena odvali s mjesta svojega,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
I kao što voda spira kamenje i povodanj odnosi prah zemaljski, tako nadanje èovjeèije obraæaš u ništa.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Nadvlaðuješ ga jednako, te odlazi, mijenjaš mu lice i otpuštaš ga.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Ako sinovi njegovi budu u èasti, on ne zna; ako li u sramoti, on se ne brine.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Samo tijelo njegovo dok je živ boluje, i duša njegova u njemu tuži.
