Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Омул нэскут дин фемее аре вяца скуртэ, дар плинэ де неказурь.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Се наште ши е тэят ка о флоаре; фуӂе ши пере ка о умбрэ.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Ши асупра луй ай Ту окюл дескис! Ши пе мине мэ траӂь ла жудекатэ ку Тине!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Кум ар путя сэ ясэ динтр-о фиинцэ некуратэ ун ом курат? Ну поате сэ ясэ ничунул.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Дакэ зилеле луй сунт хотэрыте, дакэ й-ай нумэрат луниле, дакэ й-ай ынсемнат хотарул пе каре ну-л ва путя трече,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
ынтоарче-Ць мэкар привириле де ла ел ши дэ-й рэгаз, сэ айбэ мэкар букурия пе каре о аре симбриашул ла сфыршитул зилей.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Ун копак ши тот аре нэдежде, кэч, кынд есте тэят, одрэслеште дин ноу ши яр дэ лэстарь.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Кынд й-а ымбэтрынит рэдэчина ын пэмынт, кынд ый пере трункюл ын цэрынэ,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
ынверзеште ярэшь де миросул апей ши дэ рамурь де паркэ ар фи сэдит дин ноу.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Дар омул, кынд моаре, рэмыне ынтинс. Омул, кынд ышь дэ суфлетул, унде май есте?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Кум пер апеле дин лакурь ши кум сякэ ши се усукэ рыуриле,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
аша се кулкэ ши омул ши ну се май скоалэ; кыт вор фи черуриле, ну се май дештяптэ ши ну се май скоалэ дин сомнул луй.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Ах, де м-ай аскунде ын Локуинца морцилор, де м-ай акопери пынэ-Ць ва трече мыния ши де мь-ай рындуи о време кынд Ыць вей адуче ярэшь аминте де мине! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Дакэ омул, одатэ морт, ар путя сэ май ынвие, аш май траӂе нэдежде ын тот тимпул суферинцелор меле, пынэ ми се ва скимба старя ын каре мэ гэсеск.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Атунч м-ай кема ши Ць-аш рэспунде ши Ць-ар фи дор де фэптура мынилор Тале.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Дар астэзь ымь нумерь паший, ай окюл асупра пэкателор меле;
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
кэлкэриле меле де леӂе сунт печетлуите ынтр-ун мэнункь ши нэскочешть фэрэделеӂь ын сарчина мя.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Кум се прэбушеште мунтеле ши пере, кум пере стынка дин локул ей,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
кум есте мынкатэ пятра де апе ши кум есте луат пэмынтул де рыу, аша нимичешть Ту нэдеждя омулуй.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Ыл урмэрешть ынтруна ши се дуче; Ый скимоносешть фаца ши апой ый дай друмул.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Де ажунг фиий луй ла чинсте, ел ну штие нимик; де сунт ынжосиць, хабар н-аре.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Нумай пентру ел симте дурере ын трупул луй, нумай пентру ел симте ынтристаре ын суфлетул луй.”
