Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
O homem, nascido de mulher, é curto de dias, e farto de inquietação;
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Ele sai como uma flor, e é cortado; foge como a sombra, e não permanece.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Contudo sobre este abres teus olhos, e me trazes a juízo contigo.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Quem tirará algo puro do imundo? Ninguém.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Visto que seus dias já estão determinados, e contigo está o número de seus meses, tu lhe puseste limites, [dos quais] ele não passará.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Desvia-te dele, para que ele tenha repouso; até que, como o empregado, complete seu dia.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Porque há [ainda] alguma esperança para a árvore que, se cortada, ainda se renove, e seus renovos não cessem.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Ainda que sua raiz se envelheça na terra, e seu tronco morra no solo,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Ao cheiro das águas ela brotará, e dará ramos como uma planta nova.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Porém o homem morre, e se abate; depois de expirar, onde ele está?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
As águas se vão do lago, e o rio se esgota, e se seca.
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Assim o homem se deita, e não se levanta; até que não haja mais céus, eles não despertarão, nem se erguerão de seu sono.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Ah, se tu me escondesses no Xeol, e me ocultasses até que a tua ira passasse, se me pusesses um limite de tempo, e te lembrasses de mim! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Se o homem morrer, voltará a viver? Todos os dias de meu combate esperarei, até que venha minha dispensa.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Tu [me] chamarás, e eu te responderei; e te afeiçoarás à obra de tuas mãos.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Pois então tu contarias meus passos, e não ficarias vigiando meu pecado.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Minha transgressão estaria selada numa bolsa, e tu encobririas minhas perversidades.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
E assim como a montanha cai e é destruída, e a rocha muda de seu lugar,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
E a água desgasta as pedras, e as enxurradas levam o pó da terra, assim também tu fazes perecer a esperança do homem.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Sempre prevaleces contra ele, e ele passa; tu mudas o aspecto de seu rosto, e o despedes.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Se seus filhos vierem a ter honra, ele não saberá; se forem humilhados, ele não perceberá.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Ele apenas sente as dores em sua própria carne, e lamenta por sua própria alma.
