Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Sjå - menneskjet, av kvinna født, det liver stutt, av uro mett.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Som blom det sprett og visnar burt, ja, lik ein skugge burt det fer.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Men du med honom auga held, og meg du dreg for domen din.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Skal tru det av ein urein kjem ein som er rein? Nei, ikkje ein!
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Når dagetalet hans er sett, hans månads-tal sett fast hjå deg, når du for han ei grensa drog som ei han yverskrida kann,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
so snu deg frå, lat han få fred og ha sin dag som leigekaren!
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
For treet er det endå von; um det vert det hogge, sprett det att, på renningar det vantar ikkje.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Når røterne i jordi eldest, og stomnen døyr i turre mold,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
ved dåm av vatnet skyt det knupp, fær som ein stikling grøne greiner.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Men døyr ein mann, då ligg han der; han andast, og kvar er han då?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Som vatnet renn ut or ein sjø, som elvi minkar, turkast ut,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
so ligg ein mann, ris ikkje upp; til himmeln kverv, dei vaknar ikkje; ein kann’kje vekkja deim or svevnen.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Å, gjev du gøymde meg i helheim, løynde meg, til din vreide gav seg, gav meg ein frest, og so meg hugsa! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Tru mannen døyr og livnar att? I all min strid eg skulde vona og venta til avløysing kom.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Eg skulde svara, når du ropa og lengta mot dine eige verk.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Men no du tel kvart stig eg tek og agtar vel på syndi mi;
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
mi synd er læst i pungen inn, og på mi skuld du gøymer vel!
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Som fjellet fell og smuldrast burt, og berget frå sin stad vert flutt,
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Som vatnet holar steinen ut, og flaumen skolar moldi burt, so tek du ifrå mannen voni
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
og tyngjer honom ned for alltid. Han fer av stad; med åsyn rengd du sender honom burt frå deg.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Han veit’kje um hans born vert heidra; han merkar ikkje um dei armast;
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Hans eigen kropp hans liding valdar, og sjæli græt for eigi sorg.»
