Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Ny olona tera-behivavy dia vitsy andro sady vontom-pahoriana.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Mitsimoka tahaka ny voninkazo izy ka jinjana, ary mihelina tahaka ny aloka izy ka tsy mitoetra.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
kanefa amin’ izay toy izany foana no ampihiratanao ny masonao? ka dia izay izaho avy no entinao hifandahatra aminao amin’ ny fitsarana!
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Aiza no misy madio ateraky ny tsy madio? Tsy misy na dia iray akory aza.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Raha voafetra ny androny, ary voatendrinao ny isan’ ny volana iainany, ary asianao fefy tsy azony ihoarana,
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Dia mihodìna tsy hanatrika azy Hianao, mba hitsaharany, ka hifaliany amin’ ny androny toy ny mpikarama.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Fa azo antenaina ny hazo, satria na dia kapaina aza izy, dia mbola hitsimoka indray, ka tsy maintsy hisy ny solofony;
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Na dia efa tonga antitra ao amin’ ny tany aza ny fakany, ary maty ao amin’ ny vovoka ny fotony,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Raha mahare ny fofon-drano izy, dia hitsimoka indray. Ka handrahaka tahaka ny hazo tanora nambolena.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Fa ny olona kosa maty ka miampatra; Eny, miala aina ny olona, ary aiza izy?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Ny rano miala eo amin’ ny kamory, ary ny ony mihena ka ritra,
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Ary toy izany koa ny olona; mandry izy ka tsy hitsangana intsony; Eny, mandra-paha-tsy hisian’ ny lanitra dia tsy hahatsiaro izy na hofohazina amin’ ny torimasony.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Enga anie ka hanafina ahy any amin’ ny fiainan-tsi-hita Hianao Ka hampiery ahy mandra-pahafaky ny fahatezeranao! Ary hanendry fetr’ andro ho ahy, dia hahatsiaro ahy (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Raha maty ny olona, moa ho velona indray va izy? Raha izany, dia hiandry mandritra ny andro fanafihako aho, mandra-pahatongan’ ny fahafahako.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Dia hiantso Hianao, ary izaho hamaly Anao; ary mba halahelo ny asan’ ny tananao Hianao.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Fa ankehitriny manisa ny diako Hianao; Tsy mitsikilo ny fahotako va Hianao?
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Efa voaisy tombo-kase ny kitapo misy ny fahadisoako; Ary voazaitranao ny heloko.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Kanefa na dia ny tendrombohitra aza, raha mianjera, dia mihalevona; Ary ny vatolampy dia afindra hiala amin’ ny fitoerany;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Lanin’ ny rano ny vato; ary indaosin’ ny riaka ny vovo-tany: Toy izany no fanimbanao ny fanantenan’ ny zanak’ olombelona.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Mandresy azy ho mandrakizay Hianao, ka lasa izy; Manova ny tarehiny Hianao ka mampandeha azy.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Omem-boninahitra ny zanany nefa tsy fantany; Ary mietry ireo, nefa tsy hitany.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Ny mihatra amin’ ny tenany ihany no mampanaintaina azy, ary ny mihatra amin’ ny tenany ihany no mampalahelo ny fanahiny.
