Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Cilvēks, no sievas dzimis, dzīvo īsu laiku un ir pilns grūtuma.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Viņš izaug kā puķe un novīst, viņš bēg kā ēna un nepastāv.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Un par tādu Tu atveri savas acis un vedi mani Tavas tiesas priekšā.
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Kas dos šķīstu no nešķīstiem? Nav neviena.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Viņa dienas jau ir nospriestas, viņa mēnešu pulks stāv pie Tevis, Tu tam esi licis robežu, to viņš nepārkāps.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Griez nost Savas acis no tā, ka atpūšās, ka tas priecājās kā algādzis, savu dienu nobeidzis.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Jo kokam, kad top nocirsts, ir cerība, ka atkal atjaunosies, un viņa atvases nemitās.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Jebšu viņa sakne zemē kļūst paveca, un viņa celms pīšļos mirst,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Taču no ūdens smaržas viņš atkal izplaukst un dabū zarus kā iedēstīts.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Bet vīrs mirst, un ir pagalam, cilvēks izlaiž dvēseli, - un kur nu ir?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Ūdeņi iztek no ezera, un upe izsīkst un izžūst.
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Tāpat cilvēks apgūlās un necēlās vairs; kamēr debesis zūd, tie neuzmodīsies, un netaps traucēti no sava miega.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Ak, kaut Tu mani apslēptu kapā un mani apsegtu, kamēr Tava dusmība novērstos; kaut Tu man galu nolemtu un tad mani pieminētu! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Kad vīrs mirst, vai tas atkal dzīvos? Es gaidītu visu savu kalpošanas laiku, kamēr nāktu mana atsvabināšana.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Tu sauktu un es Tev atbildētu; Tu ilgotos pēc Sava roku darba.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Bet nu Tu skaiti manus soļus un neapstājies manu grēku dēļ.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Mana pārkāpšana ir noglabāta un apzieģelēta, un Tu pielieci vēl klāt pie mana nozieguma.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Tiešām, kalns sagrūst, kad tas krīt, un klints aizceļas no savas vietas.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Ūdens izgrauž akmeņus, un viņa plūdi aizpludina zemes pīšļus, un cilvēka cerībai Tu lieci zust.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Tu viņu pārvari pavisam un viņš aiziet; Tu pārvērti viņa ģīmi, un tā Tu viņu aizdzeni.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Vai viņa bērni tiek godā, viņš to nezin, vai tie ir trūkumā, ir to viņš no tiem nesamana.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Viņa paša miesās ir sāpes, un viņa paša dvēselei jāžēlojās.
