Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
[Homo natus de muliere, brevi vivens tempore, repletur multis miseriis.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Qui quasi flos egreditur et conteritur, et fugit velut umbra, et numquam in eodem statu permanet.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Et dignum ducis super hujuscemodi aperire oculos tuos, et adducere eum tecum in judicium?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Quis potest facere mundum de immundo conceptum semine? nonne tu qui solus es?
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Breves dies hominis sunt: numerus mensium ejus apud te est: constituisti terminos ejus, qui præteriri non poterunt.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Recede paululum ab eo, ut quiescat, donec optata veniat, sicut mercenarii, dies ejus.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Lignum habet spem: si præcisum fuerit, rursum virescit, et rami ejus pullulant.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Si senuerit in terra radix ejus, et in pulvere emortuus fuerit truncus illius,
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
ad odorem aquæ germinabit, et faciet comam, quasi cum primum plantatum est.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
Homo vero cum mortuus fuerit, et nudatus, atque consumptus, ubi, quæso, est?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Quomodo si recedant aquæ de mari, et fluvius vacuefactus arescat:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
sic homo, cum dormierit, non resurget: donec atteratur cælum, non evigilabit, nec consurget de somno suo.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Quis mihi hoc tribuat, ut in inferno protegas me, et abscondas me donec pertranseat furor tuus, et constituas mihi tempus in quo recorderis mei? (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Putasne mortuus homo rursum vivat? cunctis diebus quibus nunc milito, expecto donec veniat immutatio mea.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Vocabis me, et ego respondebo tibi: operi manuum tuarum porriges dexteram.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Tu quidem gressus meos dinumerasti: sed parce peccatis meis.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Signasti quasi in sacculo delicta mea, sed curasti iniquitatem meam.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Mons cadens defluit, et saxum transfertur de loco suo:
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
lapides excavant aquæ, et alluvione paulatim terra consumitur: et hominem ergo similiter perdes.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Roborasti eum paululum, ut in perpetuum transiret: immutabis faciem ejus, et emittes eum.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Sive nobiles fuerint filii ejus, sive ignobiles, non intelliget.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Attamen caro ejus, dum vivet, dolebit, et anima illius super semetipso lugebit.]
