Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
婦の產む人はその日少なくして艱難多し
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
その來ること花のごとくにして散り 其馳ること影のごとくにして止まらず
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
なんぢ是のごとき者に汝の目を啓きたまふや 汝われを汝の前にひきて審判したまふや
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
誰か清き物を汚れたる物の中より出し得る者あらん 一人も無し
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
その日旣に定まり その月の數なんぢに由り 汝これが區域を立て越ざらしめたまふなれば
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
是に目を離して安息を得させ 之をして傭人のその日を樂しむがごとくならしめたまへ
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
それ木には望あり 假令砍るるとも復芽を出してその枝絶ず
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
たとひ其根地の中に老い 幹土に枯るとも
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
水の潤霑にあへば即ち芽をふき枝を出して若樹に異ならず
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
然ど人は死れば消うす 人氣絶なば安に在んや
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
水は海に竭き河は涸てかわく
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
是のごとく人も寢臥てまた興ず 天の盡るまで目覺ず睡眠を醒さざるなり
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
願はくは汝われを陰府に藏し 汝の震怒の息むまで我を掩ひ 我ために期を定め而して我を念ひたまへ (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
人もし死ばまた生んや 我はわが征戰の諸日の間望みをりて我が變更の來るを待ん
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
なんぢ我を呼たまはん 而して我こたへん 汝かならず汝の手の作を顧みたまはん
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
今なんぢは我に歩履を數へたまふ 我罪を汝うかがひたまはざらんや
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
わが愆は凡て嚢の中に封じてあり汝わが罪を縫こめたまふ
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
それ山も倒れて終に崩れ巖石も移りてその處を離る
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
水は石を鑿ち 浪は地の塵を押流す 汝は人の望を斷たまふ
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
なんぢは彼を永く攻なやまして去ゆかしめ 彼の面容の變らせて逐やりたまふ
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
その子尊貴なるも彼は之を知ず 卑賤なるもまた之を曉らざるなり
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
只己みづからその肉に痛苦を覺え己みづからその心に哀く而已
