Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Az asszonytól született ember rövid életű és háborúságokkal bővelkedő.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Mint a virág, kinyílik és elhervad, és eltünik, mint az árnyék és nem állandó.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
Még az ilyen ellen is felnyitod-é szemeidet, tennen magaddal törvénybe állítasz-é engem?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Ki adhat tisztát a tisztátalanból? Senki.
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Nincsenek-é meghatározva napjai? Az ő hónapjainak számát te tudod; határt vetettél néki, a melyet nem hághat át.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Fordulj el azért tőle, hogy nyugodalma legyen, hogy legyen napjában annyi öröme, mint egy béresnek.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Mert a fának van reménysége; ha levágják, ismét kihajt, és az ő hajtásai el nem fogynak.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Még ha megaggodik is a földben a gyökere, és ha elhal is a porban törzsöke:
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
A víznek illatától kifakad, ágakat hajt, mint a csemete.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
De ha a férfi meghal és elterül; ha az ember kimúlik, hol van ő?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Mint a víz kiapad a tóból, a patak elapad, kiszárad:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Úgy fekszik le az ember és nem kél fel; az egek elmúlásáig sem ébrednek, nem költetnek föl az ő álmukból.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Vajha engem a holtak országában tartanál; rejtegetnél engemet addig, a míg elmúlik a te haragod; határt vetnél nékem, azután megemlékeznél rólam! (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Ha meghal az ember, vajjon feltámad-é? Akkor az én hadakozásom minden idejében reménylenék, míglen elkövetkeznék az én elváltozásom.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Szólítanál és én felelnék néked, kivánkoznál a te kezednek alkotása után.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
De most számlálgatod az én lépéseimet, és nem nézed el az én vétkeimet!
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Gonoszságom egy csomóba van lepecsételve, és hozzáadod bűneimhez.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Még a hegy is szétomlik, ha eldől; a szikla is elmozdul helyéről;
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
A köveket lekoptatja a víz, a földet elsodorja annak árja: az ember reménységét is úgy teszed semmivé.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Hatalmaskodol rajta szüntelen és ő elmegy; megváltoztatván az arczát, úgy bocsátod el őt.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Ha tisztesség éri is fiait, nem tudja; ha megszégyenülnek, nem törődik velök.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
Csak őmagáért fáj még a teste, és a lelke is őmagáért kesereg.
